Home Проекти Постаті землі Бердичівської Горовиць-Власова Любов Михайлівна

Горовиць-Власова Любов Михайлівна

1808
0
SHARE

Горовиць-Власова Любов Михайлівна (нар. 26 (13) березня 1879, Бердичів, Київська губернія, Російська імперія – пом. 19 січня 1941, м. Ленінград, СРСР) – професор, вчений-мікробіолог.


Горовиць-Власова Любов Михайлівна.

Любов Михайлівна (Мойсеївна) Горовиць-Власова народилася 26 (13) березня 1879 року в Бердичеві у відомій єврейській родині Горовиців.

Любов Михайлівна навчалась в Маріїнській жіночій гімназії в Одесі, яку закінчила з золотою медаллю та званням домашньої наставниці. У тогочасній Росії шляхи до здобуття вищої освіти жінкам були закриті. Тому з рекомендаційним листом відомого бактеріолога Якова Бардаха Любов Горовиць виїхала до Парижу, де вступила на природничо-наукове відділення Паризького університету. На той час у Пастерівському інституті працював видатний російський вчений Ілля Мечников і Любов Горовиць стала його улюбленою ученицею. Під його керівництвом жінка-науковець захистила дисертацію “Про самозахист організму проти бактерій”.

Любов Горовиць під час навчання в гімназії, Одеса, 1895 р.

У 1902 році Любов Михайлівна повернулась у Росію, де підтвердила своє наукове звання здачею державного екзамену при медичному факультеті Харківського університету. Працювала спершу лікарем в Обухівській лікарні в Петербурзі, згодом земським лікарем у місті Кіріллов Новгородській губернії (нині місто Вологодської області). Працюючи у лікарні, молода жінка знайомиться з життям та побутом селян однієї з центральних губерній Росії. Свої враження вона виклала у щоденнику, який вела ці роки. Ці записи згодом стануть відомі як “Записки земского врача” та стануть унікальним документом своєї епохи.

У 1903-1904 рр. Любов Горовиць навчається і здає екзамен на ступінь доктора медицини при Військово-Медичній академії.

У 1906 році Любов Горовиць вийшла заміж за метеоролога Володимира Власова, отримавши аристократичний додаток до свого прізвища. У 1908 році у родині з’явився син Андрій. Та сімейний досвід був невдалий – незабаром подружжя розійшлось.

З 1911 року Любов Михайлівна працювала завідуючою бактеріологічною лабораторією Петербурзької фільтро-озонної станції водоканалу, одночасно – співробітник Петроградського жіночого інституту (викладала курс епідеміології). На цих посадах її й застали революційні події 1917 року.

Любов Горовиць-Власова з сином Андрієм.

Своє ставлення до нової влади Любов Горовиць-Власова визначила для себе ще у 1918 році, після вбивства депутатів Установчих зборів від партії кадетів[1] Шингарєва і Кокошкіна (з першим її пов’язувало тривале знайомство) революційними матросами в порядку самосуду. На траурному засіданні у Союзі Петербурзьких лікарів вона виголосила: “Не при свете дня, не пред лицом народа пришла развязка: глухой ночью в священную ограду обители страдания, к постели спящего, больного человека пришли звери в человеческом образе, темные и страшные существа, отмеченные печатью Каина”. Вірогідно, з цього моменту вона опинилась під наглядом нової влади. Чотири роки поспіль – у травні 1922 року – відбувся 2-й Всеросійський з’їзд лікарів і Горовиць-Власова брала участь у ньому як депутат від Петрограда. На з’їзді вона виголосила промову про те, що “русские врачи не могут с закрытыми глазами в порядке безмолвного подчинения принять все взгляды и методы пролетарской власти”. Це стало приводом для того, щоб ГПУ[2] в адміністративному порядку на два роки вислало її в Оренбурзьку губернію. Проживаючи в Оренбурзі, вона продовжила наукову діяльність, у 1923 році нею в Москві опубліковано дослідження, яке стосувалось питань мікробіології та хімії кумису[3].

В Оренбурзі, з властивою їй енергією Любов Михайлівна організувала крайову лабораторію, а пізніше – санітарно-бактеріологічний інститут. У 1925 році вона отримала місце на кафедрі Дніпропетровського медичного інституту, у 1927 році піддалась короткому арешту. Чотири роки поспіль – у 1929 році – повернулась до Ленінграду, очолювала бактеріологічний і біохімічний відділи НДІ біохімії харчової і смакової промисловості. Була головою Ленінградського мікробіологічного товариства.

Перу професора-мікробіолога Любові Михайлівни Горовиць-Власової належить багато наукових праць. Зокрема, у 1933 році вийшло друком ґрунтовне дослідження “Визначення бактерій”. У неї був не лише талант вченого. Вона любила літературу, і так само, як і знаменита російська вчена-математик Софія Ковалевська, успішно пробувала в ній свої сили. Горовиць-Власова стала автором відомої у колі студентства та науковців поеми “Бактеріада”. Любов Михайлівна в жартівливих і дещо пишномовних рядках, як і належить в урочистій поемі-оді, виклала короткий конспект з курсу мікробіології і драматичну історію цієї науки (уривок з поеми та інші поетичні твори приведено наприкінці статті).

Любов Горовиць-Власова,
20 лютого 1935 р.

У 1937 році Любов Горовиць-Власова захворіла на тяжкий психічний розлад і полишила улюблену роботу. Але це не зупинило репресивну машину, яка діяла в часи Великого терору – у березні 1938 року Горовиць-Власову вкотре заарештували. На цей раз її звинуватили в участі в “антирадянській терористичній організації мікробіологів”. Та справа була призупинена у зв’язку з хворобою заарештованої.

Померла Любов Михайлівна Горовиць-Власова 19 січня 1941 року в Ленінграді від інсульту. Похована на Волковському лютеранському кладовищі. На пам’ятнику вибито присвятний напис – цитату з її вірша “Я смерти не боюсь…” (1935): Я смерти не боюсь… Назначенное время, Что было мне отмерено судьбой, Я отдала Науке….

Любов Мойсеївна Горовиць-Власова, “Записки земского врача”.
Уривок. Читає онучка Ірина Власова.

P.S.: Окрема подяка онучці Любові Горовиць-Власової – Ірині Андріївні Власовій за надані матеріали та уточнення.

Джерела і література:

В. Ружицький. Горовиць-Власова. Талант вченого і літератора. // Пантеон бердичівських імен (нариси та портрети). Упорядник М. Пасічник. – В-во “Бердичіврегіонвидав”, 2004.

Кое-что о научной поэзии: “Бактериада” Л.М. Горовиц-Власовой. // http://lucas-v-leyden.livejournal.com/121062.html?page

Любов Горовиць (перша зліва) з братом та сестрою, біля 1890 р.
Могила Любові Горовиць-Власової, липень 2012 р.
Стела з присвятним написом, липень 2012 р.

БАКТЕРИАДА

Carmina de rebus bacteriologicis

Песнь 1

Муза, воспой чудеса сокровенного мира, который,
Скрытый от смертного ока, пространство собой наполняет –
Реки, леса и поля, и могучее царство Нептуна,
Мрачные тени Аида и горную высь Олимпийцев,
Воздух, где веет Зефир и свирепствует сила Борея,
Самое тело людей, сотворенных по воле Сатурна,
Все укрывает в себе мириады чудесных бактерий.
Долго они оставались совсем неизвестными смертным.
Царства Зевеса сменило блаженное время Сатурна.
Самые боги исчезли по воле безжалостной Мойры,
Царства свергались во прах, вместо них возникали другие,
– В тщетном стремлении к свету катились века за веками –
Смертным по-прежнему тайною мир оставался микробов.
Правда, в семнадцатом веке, уже Loevenhuck богоравный,
Мудрый голландский ученый, при помощи стекол чудесных,
Первый узрел их и миру поведал великую тайну –
Есть бесконечность в великом, но есть бесконечность и в малом.
Muller, Lamarck, Ehrenberg и другие герои науки
Также не раз созерцали бацилл, спирохет, вибрионов
Все же они оставались для смертных загадкою Сфинкса.
Тут-то средь праха детей появился Pasteur богоравный
Был его гений научный могуч как десница Геракла
Ум его быстр и отважен, как сам Ахиллес быстроногий,
Доблестью славный своею средь пышнопоножных Ахеян.
Муза, напомни деянья премудрого мужа Pasteur’а,
Вспомни работы его о чудесном процессе броженья,
О произвольном рожденьи, болезнях червей шелковичных,
Язве сибирской, и помни, что в этом божественном духе
Мысль зароилась впервые о роли бактерий в болезнях,
Тем, чем бы был для Ахеян сам пастырь племен Агамемнон,
Если б он был хитроумней Улисса, отважней Ахилла,
Тем был премудрый Pasteur богоравный для нашей науки.

<…>

Песнь V

Муза, воспой патогенных из группы Bacterium coli,
Кои бесчисленной ратью толпятся вкруг смертнорожденных
Так, как вокруг Илиона толпа кораблей Мирмидонских,
Гибель несущая Трое и скорбному дому Приама.
Самый Bacterium coli наименее прочих опасен –
Чуть только смертнорожденный узрит Аполлона сиянье,
Тотчас Bacterium coli в его проникает кишечник,
С ним неразлучным бывает, пока, по велению Мойры,
Мрачная Атропос быстро нить жизни его перережет.
В темных глубинах кишечных они размножаются быстро
И, покидая свое обиталище, сотнями тысяч
В почву, и в воздух, и в воды – повсюду они проникают.
Если в воде или в почве узрит его смертного око,
В нем оно вестника видит, гласящего близость фекалий.
Многие дивные свойства его отличают от видов,
С коими свойства другие Bacterium coli сближают –
Так, когда мать-Афродита являлася сыну-Энею,
Смертной принявши черты и во всем уподобившись смертной,
Дивной походкой ее обозначилась тайна богини.
Так и Bacterium coli по внешнему виду подобен
Многим и многим видам, обитающим воды и воздух –
Стоит однако его прорастить на питательных средах,
Кои содержат маннит или сладостный сахар молочный,
Тотчас же в недрах среды порождаются некие газы,
Вверх устремляются бурно, как пена валов многошумных,
Кои рядами встают на поверхности грозного моря –
В недрах среды углеводной свершается тайна броженья,
Если ж Bacterium coli в среде содержащей пептоны,
Рок развиваться судил, то и здесь он не сможет укрыться –
Быстро его выдает и наличность, и запах индола…
Многое можно б еще рассказать о Bacterium coli,
Вечном товарище смертных, рожденных по воле Зевеса.

<…>

Песнь Последняя

Если, ведомое Марсом, вторгается грозное войско
В край чужеземных народов, не знавших убийственной брани,
Тотчас они собирают в несчастьи последние силы,
Чтобы из милой отчизны прогнать неприятеля злого.
Долго средь них остается о грозном нашествии память,
Долго не могут они возвратиться к былому покою,
Но закаленным в боях уж неведомо чувство боязни.
То ж с организмом бывает, узнавшим инфекцию злую –
Он остается иммунным, и если агент патогенный
Снова проникнуть дерзает в его заповедные недра,
Тотчас же против него ополчаются грозные силы –
К ним авангардом несется могучая рать фагоцитов,
Кои, себя забывая, навстречу опасности грозной
Первыми всюду стремятся, сражаясь за общее благо,
Чтобы врага одолеть или доблестной смертью погибнуть.
Долго их славная роль оставалась неведомой смертным.
Мечников первый поведал про подвиги скромных героев,
Сих фагоцитов чудесных, поборников общего блага.
Им помогают немало в борьбе роковой опсонины
Кои лишают врага дерзновенного всякой отваги.
Новых и новых борцов организм высылает иммунный –
Агглютинины идут, превращая в недвижные кучи
Толпы врагов, за минуту кипевших отвагой и мощью,
Грозно лизины идут, компленент <так> призывая с собою, –
Сам он бессилен в борьбе, но несет драгоценную помощь
Тотчас бледнеть начинают враги, уподобившись тени,
Тихо бледнеют и тают, бесславную гибель приемля.
Чудны явления, кои свершаются в теле иммунном,
Кои сумели прозреть гениально пытливые очи.
Полно великих чудес беспредельное царство бактерий
Кои, невидимы глазу, без устали жизнь созидают,
Или же гибель несут. – Но победная сила науки
Их постепенно лишает возможности сеять страданье.
Слава священной науке, к богам приближающей смертных.


Я смерти не боюсь…

Я смерти не боюсь… Назначенное время,

Что было мне отмерено судьбой,

Я отдала Науке… Не как бремя

Всю жизнь несла я труд любимый свой…

Я находила в нем в страдании отраду,

Забвение печали, горя, зла,

И в нем самом я видела награду

За то, что я трудом своим дала.

Я смерти не боюсь… Я прожила правдиво

И смело всем могла в глаза смотреть.

Мой путь был прям. Не ведала извивов

Моя душа… И жить и умереть

Я с детских лет вдали от лжи хотела

И правды свет в душе своей блюсти…

Уж близок час таинственный Предела.

И у конца далекого пути

Я знаю, что свое сдержала слово

И трудный путь недаром я прошла…

Я смерти не боюсь… Я умереть готова

И умереть хотела б как жила!

21.10.1935 г.


[1] Конституційно-Демократична Партія (Кадети — за першими літерами перших двох слів К і Д) (рос. Конституционно-Демократическая Партия) — російська ліберальна партія, з квітня 1906:  — Партія народної свободи.

[2] Об’єднане державне політичне управління, ОДПУ (рос. ОГПУ, при РНК СРСР) — політична спецслужба при РНК СРСР, створена 15 листопада 1923 року на базі ДПУ НКВС РРФСР. ОДПУ спеціалізувалась на боротьбі з контрреволюцією, шпигунством, забезпеченні державної безпеки і боротьбі із чужими радянській влади елементами.

[3] Кумис — кисломолочний напій з кобилячого молока, отриманий в результаті молочнокислого і спиртового бродіння. Кумис містить етиловий спирт і оцтовий альдегід.

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here