Гордієнко Микола Іванович

Гордієнко Микола Іванович (нар. 6 вересня 1954, с. Жорнище, Іллінецький р-н, Вінницька обл., УРСР) – державний службовець, краєзнавець.

Гордієнко Микола Іванович народився 6 вересня 1954 року в селі Жорнище Іллінецького району Вінниччини у сім’ї колгоспника Івана Васильовича Гордієнка. Мати Дарина Климівна працювала у сільській раді, місцевій торгівлі, окрім Миколи у родині було ще троє дітей. Батьки зуміли всіх виховати, дати вищу, або середню спеціальну освіту.

Микола Іванович отримав початкову освіту в сільській середній школі, по закінченні якої вступив на агрономічний факультет Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Студентські роки були насичені подіями, зустрічами, поїздками. Подавав студентські наукові роботи на Всесоюзні і республіканські конкурси і тричі входив у число переможців.

Усі роки навчання він брав активну участь у художній самодіяльності — член ансамблю пісні і танцю “Рось”. Будучи студентом він став досить відомим майстром художнього слова, отримав у різні роки чимало відзнак, дипломів в оглядах та конкурсах.

У цей час проявились організаторські здібності Миколи Гордієнко. Його обирають старостою курсу і студентським деканом факультету. У 1974 і 1975 роках у складі студентського будівельного загону (СБЗ) він їздить на освоєння газових родовищ у м. Надим Тюменської області (Російська Федерація). У 1976 році за активну роботу у складі СБЗ, відмінне навчання, участь у громадському житті Указом Президії Верховної Ради СРСР Микола Гордієнко нагороджується медаллю “За трудову доблесть”. Це був перший студент вузу, удостоєний за повоєнні роки державної нагороди.

У 1977 році Микола Іванович із відзнакою закінчив навчання у вузі і за направленням прибув на роботу в колгосп імені Котовського (с. Терехове) Бердичівського району. Працював агрохіміком, агрономом по насінництву, заступником голови колгоспу — секретарем парткому. Тут випала доля працювати разом із шанованими людьми, висококласними спеціалістами, вмілими організаторами сільськогосподарського виробництва В.Й. Жабком, Я.М. Машкарою, М.Г. Шевчуком, Б.Й. Яворським, Н.Ф. Пісковська.

У вересні 1983 року Миколу Гордієнка обирають секретарем Бердичівського райкому компартії України з питань ідеології. Як функціонер райкому партії, Микола Гордієнко став куратором міськрайонної газети “Радянський шлях” (нині “Земля Бердичівська”). Також перед ним, як керівником районного масштабу, постали питання забезпечення виконання програм соціально-економічного розвитку регіону, ефективного функціонування гуманітарної сфери — освіти, культури, медицини, спорту, торгівлі, побуту. Саме у 80-ті роки звели школу у с. Половецьке, Будинки культури у Никонівці, Райгородку, Слободищах, Маркушах. Побудовано районну поліклініку, піонерський табір “Березовий гай”, створено шкільні музейні кімнати у селах Красівка, Велика П’ятигірка, Старий Солотвин, музей у СПТУ-33, Слободищах, Іванківцях, Садках. Особливо багато зусиль доклав Микола Іванович до створення музею історії у селі Терехове. У ньому представлено широку біографічну і творчу експозицію уродженця цього села, класика англійської літератури Джозефа Конрада, що надало музею міжнародного значення.

До створення музею і поповнення його експонатами Микола Гордієнко залучив Інститут світової літератури (м. Москва, Д.М. Урнов), Спілку письменників СРСР (В.М. Борисов), Спілку письменників України (Д.В. Павличко та Ю.М. Щербак), Житомирську обласну письменницьку організацію (О.Є. Опанасюк та В.Б. Грабовський), Генеральне Консульство Польської Народної Республіки у Києві (В. Крук та В. Восковський). Найактивнішу участь у створенні цього музею також брали М.Ю. Шепелюк, Н.Ф. Шепелюк, О.Г. Швець, Г.Г. Богун, К.М. Ландо, М.Ю. Гольденберг, В.Й. Жабко, М.Г. Шевчук, І.Г. Бойко, Л.А. Івасюк. Можна стверджувати, що стільки, як зробив для увічнення пам’яті своїх видатних земляків Микола Гордієнко, не зробив у наших бердичівських краях ніхто.

З 1991 по 1998 рік Микола Гордієнко працював на посаді першого заступника голови райдержадміністрації, начальника управління сільського господарства та продовольства. І тут він усіма засобами розширював коло співпраці з різними корисними для району установами й організаціями. До нього увійшли Інститут аграрної економіки, Миронівський інститут насінництва та селекції пшениці, Вінницький інститут кормів. Плідна співпраця була налагоджена з фірмами “Украгробізнес”, “Райз”, “Монсанто”, “Інагроса”, “КВС”.

У липні 1998 року Микола Іванович став директором Бердичівської нафтобази. Її офіційна назва — Бердичівська філія №2 ВАТ “Житомирнафтопродукт”. Філія обслуговувала чотири райони Житомирщини. Багато зусиль доклав керівник розширенню виробництва, нарощуванню його сервісного потенціалу. Вже за роки його роботи підприємство побудувало чотири євро-АЗС, в тому числі в Бердичеві по вулиці Димитрова, 4.

На посаді директора Бердичівської філії №2 Микола Гордієнко працював до середини 2010 року – до закриття підприємства у зв’язку з продажем. Та управлінський талант Миколи Івановича не залишився забутим – він обійняв посаду заступника начальника держуправління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області.

Микола Іванович Гордієнко одружений, із дружиною Аліною Станіславівною, вчителькою української мови й літератури Бистрицької середньої школи, виховав двох синів. Старший син Володимир закінчив історичний факультет Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, менший Віктор закінчив Житомирський державний агроекологічний університет, економічний факультет.

Джерела і література:

Пасічник М. Генетична гордість родом. // Пасічник М. Імідж міста в живих іменах. Нариси та портрети. Книга друга. – К., Вид-во “Дія”, 2005, с. 163-171.