Home Новини Генерал Зима, або Допомога від бердичівлян

Генерал Зима, або Допомога від бердичівлян

759
0
SHARE

Цьогорічна зима, як власне і минулорічна, не радує наявністю головного свого атрибуту – снігу. Похмурі дні з плюсовою температурою чергуються з сонячними, коли у повітрі витає легкий морозець. І ми поступово забуваємо, що може бути інакше.

Німецькій війська під Москвою у грудні 1941 року.

Зима того року видалась надзвичайно морозною. Незвично морозною навіть для корінних жителів. А що вже казати про німецьких вояків, які звикли до теплих європейських зим, а головне – не звикли воювати у зимовий час. Тож коли у грудні 1941 року «генерал Зима» став на сторону радянських військ, це для німецьких генералів стало цілковитою несподіванкою – вермахт не був готовий до такого повороту подій, адже згідно плану «Барбаросса» планувалось завершити війну в Росії до зимових холодів.

Злагоджена німецька військова машина потребувала допомоги – у першу чергу теплим одягом. Для вирішення цієї проблеми окупанти вирішили скористатись незвичним ресурсом, який був під рукою – місцевим населенням.

І запрацювала пропагандистська машина.

В газетах, на радіо почали з’являтись повідомлення про те, що вільні від совєтів народи «радо допомагають», «роблять все неможливе», «віддають останнє», аби допомогти славній німецькій армії-визволителю. І допомагали. Та все ж віддавали не «радо», та не «останнє».

А що ж Бердичів?

Бердичів також доєднався до цієї справи. Багато його жителів стали, як нині кажуть, волонтерами.

На початку січня 1942-го Ґебітскомісаріат Бердичева видав розпорядження № 1, згідно якого українське населення зобов’язується заготовити зимовий одяг для потреб фронту. Так, для німецьких воїнів передбачається зібрати 230 кожухів, 230 кожушаних тілогрійок, 460 ватяних фуфайок, 1150 пар рукавиць та ін. Не сказати, що це багато, але все ж не у кожній оселі є по два кожухи чи ватяні фуфайки, які можна безболісно для родини віддати.

Місцева газета «Нова Доба» друкує заклики про зимову допомогу армії: «Матеріальна допомога нашим визволителям – це є духовна та моральна допомога». Закликають допомагати не лише речами, але й грошовими коштами. Та ж «Нова Доба» в одному з номерів повідомляє, що увесь прибуток від реалізації цього номера редакція віддає до фонду зимової допомоги Німецької Армії.

Свідки тих подій пригадують, що збір допомоги відбувався на фоні постійних погроз та ледь не силоміць. Але на шпальтах газети читаємо інше:

«Тепло відгукнулась громадськість, Бердичева на заклик Гебітскомісара про збір теплого одягу для німецьких воїнів, що героїчно б’ються на фронтах з жидо-большевицькою плутократією. Щоденно в Міське Управління приходять громадяни з валянками, кожухами, шапками, рукавицями та іншим зимовим одягом. Дудюк Лідія здала в одіжний склеп валянки, два нових кашне і полушубок, відмовившись від грошей.

– Прийміть в мене безкоштовно, це подарунок від щирого серця,— заявила вона.

Здаючи нові валянки, шерстяне кашне, рукавиці та шапку п. Гуцалюк сказав:

– Хай цей одяг допоможе німецьким воякам якнайскоріше знищити нєнавистну нам комуну».

12 січня у приміщенні міського театру відбулися збори громадян міста з питань надання допомоги теплим одягом та взуттям німецьким воїнам. На збори прийшло більше тисячі бердичівлян. На сцені, яку прикрасили німецькими та українськими прапорами, зібрались представники влади – Родер, Сліпченко, Шмідт, Зелінський, Семенюк. Відкривши збори, голова Міського Управління Родер надав слово для доповіді Семенюку. У доповіді промовець зупинився на таких важливих питаннях, як збір теплого одягу в допомогу німецькій армії, про охорону міста від ворожих елементів, про участь населення у відбудові міста. Від імені Міського Управління Семенюк закликав присутніх якнайшвидше виконати заклик Ґебітскомісара та Міської Управи про збір теплого одягу для потреб фронту. «Допоможімо німецьким воїнам, чим хто може», — закликав він.

Але варто зауважити, що збір речей йшов мляво.

Фрагмент спецвипуску газети “Нова Доба” зі списком громадян, які перші внесли теплий одяг до фонду допомоги. “Нова Доба”, №15 від 21 січня 1942 р.

Плани, які довели населенню, виконали, хоча й не у повній мірі. Так, багато хто допомагав. Від душі чи за примусом, нам не відомо. Але відомі прізвища тих, хто все ж віддав своє, можливо й останнє (як, наприклад, священник із Хажина – «даю останнього [кожуха] від щирого серця»). Їх опублікували у спеціальному випуску газети «Нова Доба». Щоб знали сучасники. А нині знаємо і ми.

Анатолій Горобчук.

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here