Додому Край в історичних нарисах Відродження Української Греко-Католицької Церкви на землях Бердичівщини

Відродження Української Греко-Католицької Церкви на землях Бердичівщини

141
0
ПОДІЛИТИСЬ
Храм в ім’я Святого Рівноапостольного князя Володимира і Священномученика Йосафата, жовтень 2014 р.

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) — одна із двадцяти двох Східних католицьких церков свого права, які перебувають у сопричасті з єпископом Риму. За кількістю своїх вірних вона є найбільшою в світі з усіх східних католицьких церков та другою після Римо-католицької церкви.

УГКЦ веде свою історію від Київської митрополії Константинопольського патріархату, яка була заснована у результаті хрещення Русі наприкінці X століття. Але Берестейська унія (1596 р.) фактично розколола православний світ та привела до багатовікової гострої боротьби між православ’ям та католицизмом на українських землях. Так, національно-визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1646-1654) призвела до цілковитої ліквідації унії на Лівобережжі України. Криваві події у Правобережній Україні, пов’язані з Барською конфедерацією (1768-1772) та Коліївщиною (1768), також несли у собі відгомін Берестейської унії, оскільки на православних землях, що знаходились під владою католицької Польщі, широко застосовувались переслідування та утиски православної віри.

Українська греко-католицька церква на землях Бердичівщини має давню історію. Досить вказати, що такі бердичівські храми (первісні дерев’яні споруди), як храм святителя Христова і Чудотворця Миколая (1751, нині на його місці знаходиться Свято-Миколаївський собор Української Православної Церкви Московського Патріархату) та церква Успіння Божої Матері (1611, на її місці згодом знаходився кам’яний Успенський собор, який до сьогодні не зберігся) свого часу будувались саме як греко-католицькі храми. Лише наприкінці ХVІІІ ст., після другого поділу Речі Посполитої та входження Київщини до складу Російської імперії бердичівські храми перейшли під керівництво православних настоятелів. Перипетії протистояння між православ’ям та католицизмом на теренах Бердичівщини у цей період достатньо ґрунтовно досліджені та висвітлені в науковій літературі [1, с. 127-130].

З цього часу греко-католицька церква втрачає свої позиції на теренах Бердичівщини, так триватиме більш як півтора століття. Та найбільшим випробуванням для греко-католиків стали часи панування радянської влади, особливо після того, як 8-9 березня 1946 року на Львівському соборі ухвалили рішення про перехід греко-католиків у лоно Російської православної церкви. Фактична заборона греко-католицької церкви триватиме до 1989 року, лише лібералізація суспільного життя у роки горбачовської Перебудови спонукатиме активному відродженню цієї церкви в СРСР, а згодом і в незалежній Україні.

Попри історичні події нині суспільно-політичні та релігійні складнощі минулих часів не мають значного впливу на розбудову сучасної греко-католицької громади. Політика керівництва УГКЦ спрямована на те, щоб уникнути міжконфесійних протистоянь та майнових суперечок.

Громада УГКЦ у Бердичеві утворилася 4 грудня 1993 року [2]. Громада прибрала ім’я Святого Йосафата Кунцевича (у світі Іван Кунцевич, 1580-1623 – єдиний український святий, якого визнає весь світ). 28 лютого 1994 року Житомирська обласна адміністрація зареєструвала бердичівську міську громаду Української греко-католицької церкви (УГКЦ), яка стала першою такою релігійною громадою у Житомирській області. Вручення свідоцтва про це та інших реєстраційних документів відбулось в урочистій обстановці в управлінні у справах релігій. Громада УГКЦ щиро дякувала за підтримку римо-католикам в особі о. Бернарда Міцкевича, який першим подав авторитетний голос на захист громади УГКЦ [3, 4].

Першу Службу Божу 9 жовтня 1994 року провів отець Василь Гринишин, який щойно прибув до Бердичева. Служби проводились у будинку по вулиці Жуковського, 24, наданого однією з сімей – членів релігійної громади. Згодом до Бердичева прибув новий священик – отець Петро Дутчак. Він також служив Службу Божу на квартирі, а потім разом із римо-католицькими священиками брав участь у висвячені ксьондза Петра та служив Святу Месу в римо-католицькому костелі Св. Варвари [5, с. 267-269].

Підтримка римо-католицького священика Бернарда Міцкевича дозволила також вирішити питання щодо місця проведення богослужінь у подальшому – у костелі Святої Варвари. Першу Службу Божу парафії Св. Йосафата у костелі Св. Варвари провели 27 листопада 1994 року, провів службу о. Петро Дутчак. З цього часу існувала домовленість із римо-католицькою громадою, що парафія Св. Йосафата УГКЦ проводитиме Богослужіння у храмі Св. Варвари до появи власного храму.

У травні 1995 року о. Петро у зв’язку з хворобою виїхав із Бердичева, з цього часу парохом парафії Св. Йосафата (у традиційних церквах парох — парафіяльний священик, духовний батько парафії, до якого звертаються як “отець” або “батюшка”) стає отець Михайло Нагорняк. Молодий священик (йому на цей час виповнилося 25 років) опікувався не лише громадою Бердичева, але й релігійними громадами інших міст [6].

На початку нового тисячоліття адміністратором парафії святого Йосафата призначено ієрея Івана Цихуляка. Він разом із родиною переїхав до Бердичева та розпочав пастирське служіння. Опікується двома в’язницями, будинком людей похилого віку, будинком дітей-сиріт та декількома військовим частинами. У квартирі, де мешкає, створив благодійну кухню для дітей-сиріт та безпритульних. Також він став засновником греко-католицької громади Святого Миколая у селі Жежелів (Козятинський район Вінницької області), Святого Івана Богослова у селищі Великі Коровинці (Чуднівський район Житомирської області) та громади Святого Василія Великого в місті Житомирі.

За участі о. Івана розпочалась активна праця громади щодо спорудження власного храму. Так, 15 травня 2006 року на засіданні Бердичівської містобудівної ради розглянули проект, згідно якого греко-католицький храм пропонували збудувати по вул. Леніна, 95 (нині вулиця Житомирська). Планувалось, що релігійний заклад матиме один центральний купол, а розмір церкви становитиме 11×15 метрів. Та місце, де мали звести храм, – низина. У зв’язку з цим громада на деякий час відмовилась від своїх планів (у 2013 році на цьому місці збудували автозаправний комплекс).

Процес спорудження храму, 21 жовтня 2010 р.

У 2008 році релігійна громада отримала земельну ділянку для спорудження храму по вулиці Котовського, 19 (нині вулиця Одеська). Цього ж року тут встановили поклінний Хрест. 27 квітня 2012 року в Бердичеві відбулась містобудівна рада, на якій розглянули ескізний проект нового храму. За проектом храм виконаний у класичному візантійському стилі з центральним купольним склепінням та чотирма сигнатурками. Споруда має розмір 16×14 метрів та одночасно має вміщувати до 250 осіб. Але доки будуватиметься головна споруда, парафіяни будуть відвідувати служіння в дерев’яній капличці – її мали звести у першу чергу позаду майбутнього храму (коли той з’явиться, капличку демонтують).

Встановлення купола, 13 листопада 2012 р.

З цього часу розпочались активні будівельні роботи, які проводились як силами релігійної громади, так і підрядними організаціями. Вже 13 листопада 2012 року у будівництві дерев’яної каплиці відбувся один із найважливіших етапів – цього дня підняли та встановили на чільне місце купол.

Акт освячення храму в ім’я Святого Рівноапостольного князя Володимира і Священномученика Йосафата відбувся 5 жовтня 2014 року. Освячення здійснив преосвященнійший Владика Йосиф Мілян, єпископ-помічник Київської Архиєпархії УГКЦ. Йому співслужили ієрей Іван Цихуляк, адміністратори релігійних громад із Житомира, Чуднова, Вакуленчуків та інших міст України. Також у цей день за внесок у розвиток миру та злагоди між релігійними конфесіями міста Бердичева міський голова Василь Мазур вручив отцю Івану Цихуляку Почесний знак міста Бердичева “За заслуги” [7].

Споруджений на кошти громади за підтримки численних меценатів, храм став видимим результатом тривалої праці релігійної громади, яка відродилась у Бердичеві два десятиліття тому – саме на початку жовтня 1994 року в місті провели першу Службу Божу цієї конфесії.

Горобчук А.П.

Джерела і література:

  1. Марковський Б.В. Бердичів у міжконфесійному протистоянні на Правобережній Україні в другій половині XVIII ст. // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 22. / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: М.А.К., 2001.
  2. Запорожець З. Зареєстровано громаду УГКЦ. // Земля Бердичівська. – 1994. – 2 квітня.
  3. Запорожець З. Радість велика настала! // Земля Бердичівська. – 1994. – 15 жовтня.
  4. Зіновій З. Парафія св. Йосафата у Бердичеві. // Земля Бердичівська. – 1994. – 19 листопада.
  5. Костюк П.І. Петро Дутчак – перший священик Української греко-католицької церкви св. Йосафата в Бердичеві. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. – Т. 1.
  6. Нецевич С. Отець Михайло. // Земля Бердичівська. – 1995. – 18 листопада.
  7. Горобчук А. “…Тепер нам залишається будувати храм душі”. // Земля Бердичівська. – 2014. – 10 жовтня.

Урочистості з нагоди освячення храму, 5 жовтня 2014 р.
Внутрішнє убранство храму.
Під час служби Божої.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here