Вялов Юрій Петрович

Вялов Юрій Петрович (нар. 21 серпня 1947, м. Балтійськ, Алтайський край, РРФСР, СРСР – пом. 14 лютого 2025, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – педагог, хормейстер.

Вялов Юрій Петрович народився 21 серпня 1947 року в місті Бійськ Алтайського краю сучасної Російської Федерації в сім’ї військового, учасника Другої світової війни. З раннього дитинства хлопчик любив дивитися і слухати як батько грав на акордеоні, тому його й віддали до музичної школи.

З 01 вересня 1964 року по 1967 рік Юрій Вялов навчався в Артемівському музучилищі. У 1971 році Юрій Петрович закінчив Харківський інститут культури за спеціальністю «Культурно-освітня робота» і був направлений на роботу до Бердичівського педагогічного інституту. Але в тому ж році бердичівський учбовий заклад припиняє свою діяльність (інститут ліквідували, факультети перевели до інших вищих учбових закладів). Тому молодий фахівець культури влаштувався працювати хормейстером до міського Будинку культури. У жовтні 1973 року він відкрив у Будинку культури вокально-хорову студію, де окрім вокальної підготовки учасники студії отримували також і теоретичні знання з основних музичних дисциплін.

Пізніше Юрій Вялов працював директором Будинку культури машинобудівного заводу «Прогрес», звідки через два роки повернувся на попередню посаду хормейстера.

У 1975 році Юрій Петрович вступив на диригентсько-хоровий факультет Одеської консерваторії. Під час навчання протягом двох з половиною років викладав хорове диригування у Вінницькому педагогічному інституті, а на останньому курсі розпочав свою педагогічну діяльність у Бердичівському педучилищі (нині фаховий коледж). Протягом понад 30 років викладав хорове диригування, аранжування, сольфеджіо та гармонію. Для всіх він завжди був взірцем педагога, постійно тримав руку на пульсі педагогічного життя: відзначався досконалим знанням навчального матеріалу, солідною теоретичною та фаховою підготовкою, володів методикою викладання хорових дисциплін. Щедро ділився досвідом роботи, спостережливий, уважний, чуйний та терплячий. На заняттях працював так, щоб студент повірив у власні сили. Природній дар індивідуального підходу до кожного виховує творче ставлення до роботи. А запорукою дієвості педагогіки став особистий приклад і чітка життєва позиція.

Юрій Вялов успішно поєднував педагогічну діяльність з диригентською, керуючи протягом 40 років різними хоровими колективами. У жовтні 1987 року його було призначено керівником хору ветеранів війни та праці міського Будинку культури. Досвідченому хормейстеру, за віком значно молодшому від хористів, необхідно було якнайшвидше встановити тісний творчий контакт з колективом. Необхідно прослухати всіх, почути не лише саме звучання голосу вокаліста, але й необхідно, щоб він мав голову, вуха, серце, музикальність. Дещо складніше із зовнішнім артистизмом. Необхідно знайти методи, як творчо зацікавити співаків, адже дуже важливо озвучити людський організм, знайти потрібні тембри, створити цікаву звукову палітру. А головне, щоб хористи хотіли разом із диригентом це робити. Адже хор повинен звучати як злагоджений оркестр.

Витончений гармонійний слух, гарні вокальні дані, вміння швидко і результативно працювати з колективом дозволило хору ветеранів досягти, завдяки Юрію Петровичу, найбільшого розквіту і творчого злету. У 1991 році хору присвоєно звання Народного аматорського колективу. У 2005 році з числа його учасників створили 4-х голосий вокальний ансамбль української пісні «Бердичі», яким також керував Юрій Вялов. У репертуарі хору (35 чоловік) та ансамблю (16 співаків) нараховувалось близько ста творів українських та російських композиторів, народних пісень, колядок та щедрівок. Протягом чверті століття під керівництвом Юрія Петровича проведено близько 400 концертів. Хор одержав десятки Почесних грамот і багато дипломів.

Результатом творчої діяльності Юрія Вялова є дві збірки хорових творів: для практичних робіт студентів та із репертуару хору ветеранів міста Бердичева за аранжуванням та упорядкування автора.

Є серед творчих здобутків Юрія Петровича і такий епізод. Наприкінці 1990-х років відомому в місті лікарю Володимиру Юрачковському запропонували проспівати на урочистих зборах, присвячених Дню медичного працівника, пісню «Люди в белых халатах». У пошуках акомпаніатора той звернувся до міського Палацу культури, а там порадили тогочасного викладача музпедвідділу Юрія Вялова. З того часу і зародилася творча дружба лікаря та професійного педагога-музиканта. Одному імпонувало, що професіонал оцінив його вокальні здібності і прагнення вдосконалюватись, другому – можливість досягти реального результату людиною, яка фактично ніколи не займалася музичною грамотою. І вже через короткий час вони періодично виступали то перед ветеранами заводу «Прогрес», то в будинку-інтернаті для інвалідів, то в госпіталі інвалідів ВВв. 11 липня 2004 року в актовому залі бердичівського педагогічного училища з успіхом відбувся творчий вечір Володимира Юрачковського, організований із нагоди його 65-річчя.

Юрій Вялов нагороджений медаллю «Ветеран праці». 19 серпня 2011 року Указом Президента України №822/2011 його нагороджено відзнакою – ювілейною медаллю «20 років незалежності України». Однак, найбільшою нагородою для хормейстера і педагога є те, що «святу до музики любов» він зумів передати численним учням та сивочолим ветеранам, які його шанують, люблять і не забудуть.

Помер Юрій Вялов 14 лютого 2025 року.

Джерела і література:

Лукуц Ю.М. Ювіляр, який передає людям «святу до музики любов». // «РІО-Бердичів», №7 (970) від 27.01.2012 р.

Пасічник М. При пульсі людському. // Імідж міста в живих іменах. Нариси та портрети. Книга друга. – К., Вид-во «Дія», 2005, с. 49-50.