Додому Проекти Релігійна Бердичівщина Вул. Європейська, 7/12. Свято-Миколаївський собор УПЦ МП

Вул. Європейська, 7/12. Свято-Миколаївський собор УПЦ МП

36
0
ПОДІЛИТИСЬ
Свято-Миколаївський собор, 2016 р.

Вул. Європейська, 7/12. На перехресті вулиць Європейської та Шевченка знаходиться Свято-Миколаївський собор Української Православної Церкви (Московський патріархат).

Престольне свято – 6/19 грудня.

Історія Свято-Миколаївського собору розпочинається у XVIII ст.: у 1721 році князь Микола Фаустін Радзивілл, “воевода Новогородский, что в царстве Литовском”, одружився з Варварою Завіш, дочкою власників Бердичева, і тим поклав початок правлінню в містечку Бердичів нової династії — Радзівілів. Він немало попрацював для економічного розвитку своїх володінь. Але у 1746 році “безвременно скончался”. Після смерті свого чоловіка княгиня Варвара ініціювала будівництво в Бердичеві нової уніатської церкви і присвятила її на честь небесного покровителя свого чоловіка – святителя Христова і Чудотворця Миколая, архієпископа Мир Лікійських. 8 травня 1748 року дозвіл від Київської митрополичої канцелярії було отримано, одночасно було надано і план церкви, з вівтарем на схід, як того бажала княгиня.

Миколаївська церква, початок XX ст.

6 грудня 1751 року (за старим стилем, за новим – 19 грудня[1]), у день зимової пам’яті святителя Миколая, Бердичівським деканом Раковським нова церква була освячена. Вона стала в Бердичеві третьою православною (на початку в ній правили уніатські священики) церквою, як тоді її називали – Радзивіллівською (першою була Свято-Михайлівська церква, другою — Успіня Пресвятої Богородиці). Побудована Миколаївська церква з дубу в три відділення, з трьома високими куполами і фундаментом з того ж дерева. Ззовні “ощелёвана” сосновими дошками, дах покритий гонтою[2], і увінчана церква трьома залізними хрестами, “позолоченных золотом малярным”. У ній було дев’ять вікон і троє дверей. Іконостас також був дерев’яний, прикрашений масляними фарбами, у вівтарі влаштований кам’яний престол.

Княгиня Варвара зі своїх родових святинь передала церкві у дар: дві ікони – Божої Матері Ченстоховської та святителя Миколая (ікони з часом серед людей отримали повагу як чудотворні), два дзвони – один вагою 12, другий 6 пудів. Пізніше церква отримала ще один дзвін на півтора пуди вагою. Церква від власниці містечка отримала і значні земельні наділи. У 1775 році в правлінні київських митрополитів “урядово” затвердили землі, які внук княгині Матвій Радзивілл додатково надав бердичівській Миколаївській церкві. Зокрема до земель, наданих княгинею Варварою, він “сверх того еще добавил от себя пахотных земель во 2-й смене до 30 дней”.

Миколаївська церква впродовж наступних десятиліть стала для власників Бердичева – Радзивіллів – їх родовим храмом.

До другого поділу Польщі (1793 р.) настоятелем Миколаївської церкви тривалий час був уніатський священик Онисим Костюкевич. Після поділу Польщі та переходу краю від унії до православ’я настоятелем церкви у 1794 році став священик Андрій Сяйко-Дятелович, що перейшов із уніатської віри у православ’я. Він став першим православним настоятелем Миколаївського храму. У 1799 році утворена Волинсько-Житомирська єпархія РПЦ і Миколаївська церква стала приходським храмом у складі Бердичівського благочинія Житомирського повіту Волинської губернії й єпархії.

2 серпня 1809 року благочинним і “надсматривающим Николаевскую и Успенскую церкви” направляється самий видатний випускник Волинської духовної семінарії священик Григорій Рафальський, що став відомий згодом як архімандрит Антоній, намісник Почаївської лаври, архієпископ Варшавський, митрополит Новгородський, Санкт-Петербурзький і Фінляндський, член Святішого Синоду. В указі на його призначення вказувалось: “как в Бердичеве всегда бывает великое и в знаменитости отличное по коммерции знатных разного звания людей собрание, по торговли собранных, а многия из таковых имеют и всегдашнее в нем жительство. Каковое обстоятельство, а равно и постановление по производящемуся делу от князя Радзивила отобранных им от Бердичевских церквей вышеписанных церковных фундушовых земель и других угодий требует необходимаго оных церквей наблюдателя всегдашняго личнаго тамо его пребывания”… Він став четвертим за ліком настоятелем Миколаївської церкви (1809-1810). У цей час Миколаївська церква нараховувала 67 дворів і 447 душ прихожан.

У 1824 році в Росії проводиться церковно-адміністративна реформа, згідно якої описали всі приходські храми. Їм згідно стану і положення встановили класність. У зв’язку з наближеністю до Успенського собору, Миколаївській церкві класність не встановлюється і вона не вписується до реєстру “парохияльных церквей” єпархії.

У 1828 році присадибна земля Миколаївської церкви розділена під прилеглу площу та вулицю. За церквою залишилось лише церковне кладовище (нині не існує) – “церковный погост с кминтарем и грунт под 5-тью избами для церковно- и священнослужителей”.

Пожежа, що трапилась у містечку в 1830 році, принесла збитки і для Миколаївської церкви. Згоріли два будинки, що здавались під найм. Лише дивом уціліла сама дерев’яна церква.

Дерев’яна Миколаївська церква, початок XX ст. Зліва – дзвіниця церкви.

У 1834 році Миколаївська церква втрачає свою самостійність в управлінні і стає кладовищенською церквою, що приписана до Успенського собору. У цей час настоятелем церкви є священик Петро Борковський, що служив тут до своєї смерті у 1848 році. Після нього священиків до Миколаївської церкви більше не призначали. Богослужіння в ній по черзі здійснюють священики з Успенського соборного храму, а настоятель собору став настоятелем і для всіх приписаних до неї церков (Свято-Миколаївської у Бердичеві і Свято-Покровської у селі Бистрик).

У 1844 році містечко Бердичів разом із навколишніми селами вивели зі складу Волинської губернії та єпархії. Бердичів став самостійним повітовим містом, але вже у складі Київської губернії та єпархії. У такій якості він залишався на протязі наступних 73-х років.

До початку ХХ століття на місті колишніх дерев’яних храмів у Бердичеві були вже збудовані нові кам’яні і лише одна Миколаївська церква залишалась у місті останнім дерев’яним храмом. На початку 1902 року прихожани та церковне керівництво Миколаївської церкви підняли питання про необхідність будівництва кам’яної церкви. 24 жовтня 1905 року відбулись установчі збори духівництва для створення Будівельного комітету з будівництва, перше засідання якого відбулось 30 жовтня 1905 року.

У неділю 21 травня наступного 1906 року в церкві відправили останню літургію і за деякий час дерев’яну споруду розібрали. Будівельники приступили до спорудження нового кам’яного храму. Будівництво йшло швидкими темпами і 9 листопада 1908 року відбулось останнє засідання Будівельного комітету, на якому повідомили, що будівництво церкви завершено.

Вид на новозбудовану кам’яну Миколаївську церкву зі сторони Білопільської вулиці (нині вулиця Європейська), початок XX ст.

29 і 30 листопада 1908 року у Бердичеві відбулись святкові заходи з нагоди освячення новозбудованого храму за участі Преосвященнійшого Павла, єпископа Чагиринського: вранці 30 листопада благочинний і настоятель собору священик В’ячеслав Бичковський освятив престол у південній частині вівтаря нового храму в ім’я святої великомучениці Варвари, а вже перед пізньою літургією єпископ Павло освятив і головний престол Миколаївської церкви.

Лютневі події та Жовтнева революція 1917 року докорінно змінила хід церковного життя. 31 жовтня 1921 року радянська влада передала Миколаївську церкву для здійснення богослужіння єпископу Липовецькому і Бердичівському Олександру (Чекановському). Але 11 вересня 1923 року він приєднався до обновленського руху[3], став членом Всеукраїнського Вищого Церковного Управління, а Миколаївська церква стала для нього кафедральним собором.

Подальший наступ держави на Церкву призвів до того, що “за клопотанням українців, поляків та росіян” постановою президії Бердичівського Окрвиконкому від 4 лютого 1930 року із бердичівських церков зняли дзвони та передали до фонду індустріалізації. Зняли дзвони і з Свято-Миколаївського храму.

У 1935 році єпископом Бердичівським (с 1936 р. архієпископ), вікарієм Житомирської єпархії (обновленської) стає Мелетій (Фомін). Але не довго користувались обновленці лояльністю до них радянської влади – у лютому 1938 року заарештовано духовенство Миколаївської церкви на чолі з єпископом Мелетієм та піддано репресіям.

7 квітня 1938 року Окркомітет ВЦВК по Житомирській області прийняв рішення “про закриття молитовного будинку Миколаївської церкви в м. Бердичіві та передача його для культ потреб трудящих”. Церковне майно відразу розграбували, ікони, книги знищили та викинули. Від храму залишились лише стіни, вікна та двері. Головна святиня Миколаївської церкви — старовинний чудотворний образ святителя Миколая – за загадкових обставин зник. Спочатку Миколаївську церкву намагались використовувати як агітаційний пролетарський кінематограф для боротьби з “релігійним опіумом” для народу, потім храм використовували в основному як зерносховище, склад і конторські приміщення.

Стан поруйнованого храму у 1941 році.

У липні 1941 року Бердичів окупували німецькі війська. З встановленням німецької влади на окупованих територіях був проголошений закон про вільну дію православних церков та різноманітних релігійних общин. В Україні виникла Українська автономна Церква в рамках РПЦ. Майже відразу місцеві жителі приступили до відновлення поруйнованого Свято-Миколаївського храму, який увійшов до складу Автономної Церкви. Через деякий час у храмі відновили службу, встановили церковні дзвони. Настоятелем храму став отець Микола. У храмі організували хор, який складався з 25 осіб. Керував церковним хором Шиманівський.

4 листопада, у день святкування Казанської Божої Матері до Бердичева прибув Волинський і Житомирський високопреосвященний архієпископ Олексій. Він за участі шести місцевих священиків освятив престол та храм. Того ж дня архієпископ Олексій повідомив, що бердичівська церква віднині перейменована на Собор. Так тривало до 1943 року.

У 1943 році в розпал німецько-радянської війни Радянська держава легалізувала Московський Патріархат. У травні 1945 року бердичівська Миколаївська церква була офіційно зареєстрована як приходський храм Православної церкви Московського Патріархату, з 1 серпня того ж року розпочалось її відновлення після ушкоджень, завданих у ході визвольних боїв у січні 1944 року. Настоятелем храму призначений протоієрей Феодор Завальницький.

У січні 1947 року благочинним Бердичівської округи та настоятелем Миколаївської церкви направляється протоієрей Антоній Хотовицький. У 1958 році він прийняв монаший постриг з ім’ям Аліпій. Деякий час настоятелем храму був секретар Житомирської єпархії протоієрей Микола Васьковський.

З 22 вересня 1964 року по 23 листопада 1970 року настоятелем храму був протоієрей Василій Кобелюк, який до цього був духівником Житомирської єпархії та настоятелем Миколаївської церкви на Смолянському кладовищі міста Житомира.

З 10 березня 1972 року по 1985 рік настоятелем Миколаївської церкви служив випускник Ленінградської духовної Академії протоієрей Василь Бех. При ньому проведений капітальний ремонт храму, його дах покритий новим залізом, стіни розписані священними зображеннями святих, влаштований типовий іконостас, підведена вода, газ, влаштоване водяне опалення.

З 1985 по 1987 рік настоятелем храму був протоієрей Василь Савлін.

З 18 листопада 1987 року по лютий 1996 рр. настоятелем Миколаївської церкви і благочинним Бердичівської округи служив протоієрей Григорій Боднарчук. У 1994 році він прийняв чернечий постриг з тим же ім’ям, з 1995 року – архімандрит. При ньому відбувалось відродження церковного життя вже в нових історичних умовах: богослужіння розпочали проводити щоденно, збільшився штат духовенства, організувався професійний церковний хор, влаштований новий іконостас і оновлено розпис ікон. 9 лютого 1996 року о. Григорій дочасно помер і був похований на церковній території (зліва від храму). З його похованням у Бердичеві фактично відроджено традицію поховання померлих на цвинтарях, що знаходяться на території діючих церков.

Свято-Миколаївський храм, червень 2007 р.

16 лютого 1996 року настоятелем Миколаївського храму і благочинним Бердичівської округи став протоієрей Віталій Бойков. 7 квітня 1996 року в день Благовіщеня Пресвятої Богородиці грамотою єпископа Житомирського і Новоград-Волинського Гурія приходська Миколаївська церква зведена у ранг собору і стає другим соборним храмом у Житомирській єпархії після Житомирського Преображенського кафедрального собору.

19 грудня 2008 року парафія Свято-Миколаївського собору відсвяткувала ювілей — 100-річчя храму. На цьому святі були присутні духовенство області та представники міської влади. Службу очолив Керуючий Житомирською єпархією Високопреосвященніший Гурій, Архієпископ Житомирський та Новоград-Волинський. Святкове Богослужіння розпочалося традиційним освяченням води. По Великому вході була здійснена хіротонія ієродиякона Александра во пресвітера. Після прийняття духовенства та віруючими Святих Христових Таїн відбувся Хресний хід навколо собору.

Свято-Миколаївський собор, 2008 р.

Після закінчення служби в міському Палаці культури ім. О.А. Шабельника відбувся Урочистий Акт та святковий концерт. На Урочистому Акті заслухали доповіді Високопреосвященнійшого Гурія, Архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського, міського голови Василя Мазура, Благочинного Бердичівського округу, настоятеля Свято-Миколаївського собору протоієрея Віталія Бойкова. У святковому концерті брали участь хор Свято-Миколаївського собору (регент протоієрей Віктор Сватула) та творчі колективи міста.

Одночасно зі святкуванням 100-річчя храму в мережі Інтернет розпочав свою роботу офіційний веб-сайт собору http://www.sobor.berdichev.in.ua, на якому розміщено інформацію про собор, розклад Богослужінь, православний календар та інше.

На сьогодні Свято-Миколаївський собор є центром церковного життя для православного населення Бердичева та Бердичівського району.

На території собору знаходиться могила архімандрита Григорія Боднарчука. Поряд – пам’ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, встановлений 19 грудня 1999 року.

Опис архітектури (за Л.З. Панчишиним):

Розташована у центрі міста, займаючи острівне положення біля перехрестя і відіграючи домінантну роль у забудові.

Виконана з лицьової цегли. Хрестовокупольна, чотиристовпна, одноглава, з гранованою апсидою, з домінантним у композиції великим, посадженим на масивний круглий барабан, куполом параболічних контурів з декоративними люкарнами і цибулинною главкою і високою стрункою двох’ярусною дзвіницею над притвором, перекритою гранованим шатром, увінчаним ребристою главкою. Композиція побудована на ефекті пірамідально наростаючих об’ємів, що досягається поступовим наростанням висот об’ємів обходу, ризниць, апсиди і основного ясно прочитуваного просторового хреста. Хрестоподібності зовнішньої композиції всередині не відчувається унаслідок відкриття дияконника і ризниці в прибудови. В інтер’єрі домінує підкупольний простір, добре освітлений вісьма вікнами круглого барабана великого діаметра. Простори рукавів і притворів злиті в єдиний. Гілки хреста перекриті склепіннями параболічних контурів. У притворі – циліндричне склепіння, у вівтарній частині – конха з розпалубками.

Свято-Миколаївський собор, 2008 р.

Церква вирішена в стилі пізнього бароко (рококо) з усіма властивими цьому стильовому напряму архітектурно-художніми прийомами і деталями, а саме: застосування в рішенні стін пілястрового коринфського ордера на п’єдесталах, що розкреповує розвинутий карниз, завершений парапетною балюстрадою, застосування сегментних фронтонів з картушем в тимпані, застосування великих за розміром напівциркульних вікон зі складними сандриками в поєднанні з характерними круглими люкарнами в рокайлевому обрамленні, домінуванні в композиції великого барабана, обробленого спареними пілястрами з оригінальним рішенням карниза у формі увінчуючої гірлянди, пом’якшувального переходу між основним об’ємом і другим ярусом дзвіниці за допомогою волютних спливів, витонченість форм, витонченість декоративних деталей. Характерною для церкви є наявність обходу навкруги апсиди, контрастне фактурне і колірне поєднання лицьової цегли і відлитих бетонних деталей – популярний мотив в архітектурі міста кінця XIX – початку XX ст.

Є одним з кращих прикладів стилізації. Вирізняється цілісністю, пропорційним згармонуванням основних мас.

Джерела і література:

Гоюк М. История Свято-Николаевского собора города Бердичева. // “Православна Житомирщина”, №12 (128), грудень 2008 р.

http://www.sobor.berdichev.in.ua/ – веб-сайт Свято-Миколаївського собору УПЦ.

Святкування Казанської Божої Матері у Бердичеві. // “Нова Доба”, №35 від 06.11.1941 р.


Вулиця Білопільська (Європейська) на поштовій листівці початку XX ст.

Свято-Миколаївська церква на фотографіях 60-70-х років XX ст. (радянські часи):


Свято-Миколаївський собор, травень 2006 р.
Вид на собор зі сторони вулиці Карла Лібкнехта (нині Європейська, колишня Білопільська вулиця), 2008 р.
Територія Свято-Миколаївського собору, 2008 р.
Пам’ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового, 2008 р.
Могила архімандрита Григорія Боднарчука на території храму, червень 2007 р.

[1] Однією з проблем історичної науки є встановлення дат до та після проведення реформи календаря в державах, що утворилися на теренах колишньої Російської імперії. Слід вказати, що Російська Православна Церква і деякі інші православні церкви не прийняли Григоріанський календар, тож і далі користуються Юліанським календарем. А введення Григоріанського календаря на тій частині території України, що входила до складу Речі Посполитої (і містечко Бердичів на той час також!), відбулось 4 жовтня 1582 року. Всі вищевказані перипетії з впровадженням календарів привели до того, що різні історичні та наукові джерела для однієї і тієї ж події можуть вказувати формально різні дати. Це загалом призводить до деякої плутанини та може бентежити необізнаного в таких тонкощах пересічного читача.

[2] Ґонт (ґонтина, гонтя) — покрівельний матеріал у вигляді клинчастих дощечок, драниць, плашок фігурної форми.

[3] Обновленство — розкольницький рух у російському православ’ї, що виник офіційно після Лютневої революції 1917 року. Декларував “оновлення Церкви”: демократизацію керування та модернізацію православного богослужіння.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here