Вул. Європейська, 53/1. Будинок чоловічого 7-класного комерційного училища ім. О. Пушкіна, педагогічного інституту, педагогічного училища (арх., іст.)

Вул. Європейська, 53/1, північно-східна частина міста. Споруджений у 1908 р. на червоній лінії забудови вулиці. Триповерховий із мансардними поверхами у бокових частинах, п’ятивісне з центральними і слабовираженими боковими у плані ризалітами по головному і дворових фасадах. Планування коридорне з одностороннім розміщенням приміщень, центрально розташованим просторим вестибюлем, із тримаршовими парадними східцями на другий поверх та двомаршовими східцями у торцях споруди, що з’єднують три поверхи. Актова зала – на третьому поверсі по центрально-поперечній вісі, займаючи усю ширину споруди і розділяючи коридор на дві непов’язані частини. Для будівлі характерний принцип раціоналізму, відповідності функціональним вимогам: великі, часто поставлені віконні пройоми, дають прекрасну освітленість навчальному закладу.

У головному фасаді домінує ризаліт із заскленим тричасним арковим пройомом. Поверхи різняться стінами й віконними пройомами. У декорі використана цегла різної фактури і кольору, що надає споруді загальний жовто-сірий тон.

У грудні 1901 року бердичівське купецтво та торговці звернулися до міського голови, а через нього – до Київського генерал-губернатора з проханням на їхні кошти відкрити в місті комерційне училище на зразок одеського. Такий дозвіл надійшов, майбутньому училищу присвоїли ім’я О.С. Пушкіна, а особи іудейського віросповідання мали становити не менше 50% від усього числа учнів.

З вересня 1908 р. училище почало діяти, курс навчання тривав 7 років, у кожному класі здобували освіту до 40 учнів. Водночас, окрім чоловічого, у цьому будинку відкрили жіноче середнє комерційне училище, а також вечірні торговельні курси. Перший випуск комерційного училища припав на роки Першої світової війни.

З 18 квітня 1923 року в будинку на базі вищих педагогічних курсів, які знаходились в с. Круподерниця Погребищенського району (нині Київська область) розпочали працювати педагогічні курси, на яких навчалися 95 хлопців і дівчат із робітників та селян, що готувалися стати вчителями початкових класів. У 1925 р. курси реорганізували в педагогічний технікум із трирічним терміном навчання. У 1930 р. педтехнікум перетворений на педагогічну школу і переведений в інше приміщення, а у цьому будинку відкрили Інститут соціального виховання, який 1933 р. реорганізований у педагогічний, у 1936 році – в учительський. Напередодні німецько-радянської війни в ньому навчалося 500 студентів на стаціонарному та 2700 – на заочному відділеннях.

Будинок у роки німецько-радянської війни зберігся, і в ньому з 1945 року продовжив функціонувати вчительський інститут, який у 1954 році перетворили у педагогічний, у 1972 році він переведений до Житомира та Умані.

1973 року до будинку знову переселилося педагогічне училище, яке відновило набір на дошкільний відділ денної та заочної форм навчання. Обладнали 21 основну аудиторію і 17 допоміжних, актовий зал. Поступово зростала кількість молодих спеціалістів відповідного професійного рівня для роботи у початкових класах школи і в дошкільних закладах.

1977 року в огляді-конкурсі педучилищ Радянського Союзу училище посіло 1-е місце, через два роки, за кращу організацію умов навчання, побуту та відпочинку, училище вийшло на перше місце в Україні, 1983 року – у рік його 60-річчя – в училищі навчався 1291 учень, працювало 142 викладачі, 1997 року введена нова спеціальність “Соціальна педагогіка”.

У 2004 році Бердичівське педагогічне училище реорганізоване в Бердичівський педагогічний коледж. Бердичівський педагогічний коледж ліцензований і акредитований як вищий навчальний заклад І рівня акредитації. Підготовка спеціалістів здійснюється за спеціальностями: “Дошкільна освіта” – денна та заочна форма навчання, “Музичне мистецтво” і “Соціальна педагогіка” – денна форма навчання. За 80 років існування училище підготувало більш як 5 тис. учителів початкових класів, понад одну тисячу музичних керівників, близько 10 тисяч вихователів та понад 100 соціальних педагогів.

Станом на 1 жовтня 2017 р. у коледжі навчалося 457 студентів.

Джерела та література:

Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 176 с.

Центральний історичний архів у м.Києві. – Ф. 442, ст. 655, спр. 218. – Арк. 10, 30, 42; Оп. 660, спр. 193. – Арк. 14.

Державний архів Житомирської області. – Ф.118, ол. 2, спр. 55. – Арк. 24.

Архівний відділ Бердичівської міськради. – Ф.П. – 208, оп.1, спр. 14. – Арк. 82.

Громенко І.Є., Павлов О.О. Бердичів // Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. – К., 1973, с. 181.

Іващенко О.М. Напередодні Чорнобильської катастрофи // Чорний біль Житомирщини. – Житомир, 2001. – С. 65, 67.

Марковський Б. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст. – Бердичів, 1999. – С. 65.

Левчук А.О., Стельмах Т.П. Бердичівське педагогічне: історія та сьогодення. – Бердичів, 2003. – c. 4, 9, 10, 15, 17.

Додаток:

Навчальні заклади, які працювали в будинку за роками:

1908 р. – чоловіче комерційне училище ім. О.С. Пушкіна.

1909 р. – жіноче середнє комерційне училище і вечірні торговельні курси.

1923 р. – педагогічні курси.

1925 р. – педагогічний технікум.

1930 р. – інститут соціального виховання.

1933 р. – педагогічний інститут.

1936 р. – учительський інститут.