Вул. Європейська, 35/1. Пам’ятник радянському воєначальнику Фрунзе М.В.

Вул. Європейська, 35/1 (колишня вулиця Карла Лібкнехта, нині площа Героїв Майдану). На розі вулиць Європейської та Садової перед дитячо-юнацькою школою ім. В.О. Лонського (до 2013 року – кінотеатр ім. М. Фрунзе) знаходився бюст радянському воєначальнику Михайлу Васильовичу Фрунзе (1885-1925).

Бюст відкрили 6 листопада 1948 року з нагоди чергової річниці Жовтневої революції. Автор скульптури В. Поліщук. Бюст М. Фрунзе знаходився на стелі з чорного граніту. Висота стели – 4 м.

Кінотеатр, що носив ім’я воєначальника М. Фрунзе, відкрили 24 січня 1937 року на місці кінотеатру “Зоря”, що діяв тут з 1925 року. Цього ж 1937 року йому й присвоїли ім’я М. Фрунзе. Сам будинок кінотеатру побудований наприкінці XIX ст. і в дореволюційний час його займало казначейство. У 1953 році відбулась реконструкція будівлі, з’явились великий та малий кінозали відповідно на 516 та 150 чоловік, оновлено фасад будинку. Так будівля кінотеатру отримала вигляд, який мала впродовж наступних 60 років. У 2013-2016 рр. у будівлі провели ремонтні роботи, з 25 березня 2016 року у її стінах запрацювала міська дитячо-юнацька спортивна школа ім. В.О. Лонського.

Також у Бердичеві була вулиця, яка носила ім’я Михайла Фрунзе (до 1927 року – вулиця Данилівська, перейменування відбулось з нагоди 10-ї річниці Жовтневої революції; у 2016 році вулиці повернули первісну назву).

22 лютого 2014 року на площі Центральній у відповідності до рішення міськвиконкому демонтували пам’ятник В.І. Леніну. Коли гранітну брилу повалили, молодь в революційній ейфорії повалила і бюст Фрунзе М.В. Бюст отримав суттєві пошкодження, у зв’язку з чим його вже не відновлювали.

Фрунзе Михайло Васильович (21.01(02.02).1885 – 31.10.1925) – радянський військовий і державний діяч. Народився у місті Пішпек (з 1926 – Фрунзе, тепер Бішкек, Киргизстан) у сім’ї медичного працівника. Навчався в Петербурзькому політехнічному інституті. З 1904 року – член РСДРП. За участь у революційному русі декілька разів заарештовувався. В 1909-1910 рр. двічі засуджувався до страти, яку замінили спочатку 10 роками каторги, а згодом – пожиттєвим засланням. У 1914-1915 рр. перебував на засланні в Іркутській губернії. Втік із заслання і до 1917 року проводив революційну роботу в діючій армії.

Михайло Фрунзе брав участь у Жовтневому перевороті у Москві. У 1919 році командував Південною групою Східного фронту. У серпні 1919 – вересні 1920 року командував Туркестанським фронтом, зайняв Середню Азію, Хіву і Бухару. Наприкінці вересня призначений командувачем Південного фронту. У жовтні 1920 року уклав угоду з Нестором Махном про спільні дії проти білогвардійських військ.

У листопаді 1920 року після розгрому генерала П. Врангеля Михайло Фрунзе, порушивши угоду з махновцями (за розпорядженням із Москви), провів операцію із знищення своїх недавніх союзників. З грудня 1920 року – уповноважений Реввійськради республіки в Україні, командувач збройних сил УСРР. В листопаді 1921 – січні 1922 року очолював місію УСРР у Туреччині. 2 січня 1922 року Фрунзе очолював делегацію УСРР, яка в Анкарі підписала угоду про дружбу і братерство між Туреччиною і Україною. З лютого 1922 до березня 1924 року – заступник голови Раднаркому УСРР. Михайло Фрунзе керував боротьбою проти повстанського руху в Україні. У квітні 1924 року призначений начальником Штабу РСЧА і начальником Військової академії.

З 25.01.1925 р. – член РВР СРСР, нарком військових і морських справ СРСР, з лютого 1925 р. – член Ради праці і оборони СРСР. Під час хвороби Фрунзе за особистою вказівкою Й. Сталіна був госпіталізований в урядовій лікарні, де йому примусово зробили хірургічну операцію. Після операції, не приходячи до свідомості, Фрунзе помер. Похований на Червоній площі у Москві.

Джерела та література:

Мартинюк М.В. До питання про топонімічну історію Бердичева в контексті моніторингу формування назв вулиць // Бердичівська земля у плині часу / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. – Житомир: М. Косенко, 2007. – 384 с., іл. – (Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. – Вип. 37). – С. 346-368.

Мартинюк М.В. Старі будинки Бердичева, або Історія, що розчиняється у часі… – Бердичів, ПП “Графіка”, 2011. – с. 43-44.

Доманський О., Павловська А. Бердичівський Ленін пручався майже три години. // “РІО Бердичів”, №15 (1184) від 25.02.2014 р.