Будинок збудували у 1955 році. Пам’ятка архітектури місцевого значення.

Триповерховий цегляний будинок. Один із останніх у місті т. зв. “сталінських” будинків. До цього на його місці знаходився колишній двоповерховий готель “Континенталь” (не існує, зруйнований у роки Другої світової війни), в якому в 1919 р. розміщувалося керівництво міста.
Будинок має фундамент бутовий, стрічковий, стіни у 2 цегли, двоскатний дах. Висота наземних поверхів становить 3,65, площа забудови – 960 м2, житлова площа – 900 м2, у підвальному приміщенні облаштовано протирадіаційне укриття та бомбосховище.
Проектування та будівництво будинку належить до кінця великого періоду розвитку радянської архітектури, що вирізнявся ретроспективними концепціями у виконанні деяких містобудівних завдань і особливо – естетичних проблем архітектури, знаменує собою завершення процесу відновлення та реконструкції міста, що постраждало у роки німецько-радянської війни. Зводився будинок для робітників і службовців машинобудівного заводу “Прогрес”, зберігся у первинному вигляді і використовується за прямим призначенням. Будинок розташовано в центрі Бердичева, на його головній магістралі, що простяглася від історичного ядра міста до заводу “Прогрес” і залізничної станції. Займає рівні кутові ділянки в двох суміжних кварталах, між якими проходить вул. Дульчика (колишня Енгельса), і фланкує початок цієї вулиці. Головним фасадом звернений до вулиці Європейської (колишня вулиця Карла Лібкнехта).

Будинок належить до типологічної групи багатоквартирних рядових секційних будівель середньої поверховості; трисекційний, триповерховий. У будинку 25 квартир, перший поверх займав ресторан “Україна” (з 1956 по 2009 р.). З 05.11.2009 р. на першому поверсі функціонує відділення Райфайзенбанку Аваль.
Входи у секції передбачені з дворів. Середня (рядова) секція має по дві квартири на поверсі, торцеві – по три. Майже всі квартири – трикімнатні, тільки у торцевих секціях передбачено по одній двокімнатній квартирі на поверсі. Кожна квартира має просторий передпокій, кухню, санітарний вузол. Характерна особливість планування квартир – велика кількість житлових кімнат, що мають зручну, майже квадратну форму в плані і відсутність прохідних кімнат. Конструктивна схема будинку побудована на використанні поперечних несучих стін і стовпів. Перегородки гіпсоблочні і дерев’яні, дах на похилих кроквах, крівля етернітова. Зовнішній вигляд будинку вирізняється спокійною врівноваженістю загальних пропорцій, пластичністю форм, що продовжують певні архітектурно-художні традиції бароко і класицизму. Акцентами в композиції головного фасаду є злегка виступаючі ризаліти з високими барочними завершеннями, стіна першого поверху рустована, загальну пластичність фасаду підсилюють обрамлення входів і світлових отворів, балкони, вінчаючий карниз із розривами на ризалітах.

В історико-містобудівному плані будинок цінний як характерний приклад забудови кварталів у перше повоєнне десятиріччя, в архітектурно-художньому – як типовий витвір архітектури України цього часу, що відображає певний творчий напрям в українській архітектурі.
Джерела і література:
Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. – К., Головна редакція УРЕ, 1973, с. 165.
Моісеєнко В.П. К. Лібкнехта, 11 та 13. – Опис будівлі.
Мартинюк М.В. Старі будинки Бердичева, або Історія, що розчиняється у часі… – Бердичів, ПП “Графіка”, 2011. – с. 33-34.
Будинок по Європейській, 11, станом на 2019 рік:
Григорий Канторович, мой коллега по школе юных математиков и шахматному кружку, жил в этом доме с родителями, братом и сестрой. Родители его работали на заводе “Прогресс”. Отец был главным инженером СКБ “Прогресса” и капитаном заводской команды КВН. Мы с Гришей разделили первое место на областной олимпиаде по математике среди десятых классов, но в Киев нас не послали из-за, как потом “по секрету” сказали, неподходящих фамилий… Григорий закончил МФТИ, защитил диссертацию, и стал профессором в ВШЭ (Высшей Школе Экономики).