Home Пам'ятки і пам'ятні місця Бердичів, існуючі Вул. Червона гора, 1. Пам’ятне місце розташування табору радянських військовополонених (іст.)

Вул. Червона гора, 1. Пам’ятне місце розташування табору радянських військовополонених (іст.)

5440
0
SHARE

Південна частина міста, район Лисої Гори, вул. Червона гора. Розміщувався у трьох казармах, які збереглися дотепер. Територія табору, який мав №358N (Stalag 358 N), знаходилася з північної сторони – нині житлові будинки по вул. Червона гора, з півдня – вулиця Братів Міхеєвих, із сходу – Будинок офіцерів, із заходу – р. Гнилоп’ять. Будинки 2-поверхові казарменого типу, збудовані 1912 року, стіни цегляні, дах залізний. Належали до війни військовій частині.

Вид на територію військової частини, 2006 р.

У липні 1941 року, відразу з окупацією, німецькі нацисти створили в колишніх казармах табір для військовополонених, пригнали до міста 48 тисяч радянських військовополонених і розмістили їх у колишньому військовому містечку “Елінг”, більшість із них знаходилися під відкритим небом літом і зимою. Табір був обнесений кількома рядами колючого дроту, через який пропускали електричний струм високої напруги. Наступного дня німці забрали в полонених одяг і взуття, видали їм старий рваний одяг, серед якого був і жіночий.

Серед 34-х найбільших концтаборів України бердичівський був одним із найчисленніших і з найжорстокішим режимом. Увесь табірний порядок життя і праці встановлювали комендант та його помічники. У таборі не було води й каналізації, ліжко та долівка слугували для 3-х – 4-х осіб, які прикривалися одним рядном, що не мінялися місяцями. Однак більшість полонених опинилися під відкритим небом, спати доводилося на холодній землі. Їхня їжа складалась із 100 грамів проса і півлітра води на добу.

Фрагмент картки військовополоненого з вказанням назви табору.

Кожен військовополонений примусово мав працювати з 4 години ранку до 20 години вечора. Того, хто не міг каторжно працювати, карателі розстрілювали на місці, хворих живцем закопували у землю. Тяжка, непосильна щоденна праця, голодування підкошувало здоров’я в’язнів. Щодня сотні в’язнів не поверталися до табору після роботи, падали, і їх тут же пристрілювали. З’явилися цинга, тиф, від яких помирали сотні полонених, їх звалювали в ями до 700 чоловік у кожну.

Взимку 1941 року на Лису Гору окупанти пригнали значну групу моряків, які не скорилися катам, зламали кордони табору, босоніж, в одних тільняшках кинулися тікати через замерзлу р. Гнилоп’ять у бік села Бистрик. Втеча не вдалася, річка вкрилася трупами моряків, яких гітлерівці не дозволили поховати.

Усього в Бердичеві було закатовано, розстріляно близько 9-ти тис. радянських військовополонених. Існують різні цифри щодо числа загиблих у таборі. За підрахунками колективу Книги Пам’яті України. Житомирська область – близько 9-ти тис. осіб, у С.П. Цакуна – 7590 військовополонених.

Табличка на місці братської могили розстріляних радянських військовополонених, 21 лютого 2020 р.

У 1943 році у зв’язку з наступом радянських військ німецьке командування спішно вжило термінових заходів: спеціально створені загони розкопували поховання й спалювали трупи закатованих. Але до кінця цю роботу виконати не вдалось – великі братські могили залишились поряд із військовою частиною.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. – Ф.2636, оп.1, спр.9. – Арк. 14 зв.

Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками. – Житомир, 1948. – С. 39, 40, 43.

Щерба С.П. Геноцид і вандалізм окупантів // Книга Пам’яті України. Житомирська область, т. 12. – Житомир, 1998. – С. 79-80.

Марунчак Михайло Г. Українські політичні в’язні в нацистських концентраційних таборах. – Вінніпег-Канада, 1996. – С. 21.

Цакун С.П. Справочник о нацистских лагерях военнопленных, действовавших на оккупированной территории Украины в годы Великой Отечественной войны и формах увековечения памяти погибших. – Київ, 2002. – С. 28.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here