Вул. Максима Залізняка, 12. Механо-слюсарні майстерні, завод “Комсомолець”, фірма “Беверс” (арх., іст)

У кварталі від вул. Вінницької, з півночі – вул. Максима Залізняка, зі сходу – пров. Пляжний, із заходу – вул. Мостова, з півдня – р. Гнилоп’ять. Заводська територія поділяється на дві зони: східну – адміністративну – триповерховий адмінкорпус заводу і південно-західну – виробничу, яка ізольована від міста. У ній сім споруд: ливарний цех (1928 – найстаріша будівля, що збереглася у реконструйованому вигляді), цехи заготівельний, кольорового лиття, складальний, механічний, інструментальний та компресорний. До 1915 року на місті сучасного “Беверсу” знаходився пивоварний завод, від якого залишився підвал та фундамент (нині на цьому місці знаходиться заводський спортзал).

З 1920 року на місці спортзалу діяла приватна майстерня Маца (збереглись підвал та фундамент), де виготовлялись ліжка, граблі, вила, завіси, петлі та інші інструменти господарського призначення. В ній працювало 10 робітників, а з 1924 року – 60. За відсутністю робіт майстерню ліквідували. З 1925 року в звільнених приміщеннях приватної майстерні розмістився цвяховий завод “Проволока” і засновано слюсарно-механічні майстерні. Завод став державним націоналізованим підприємством, а майстерні належали комітету боротьби з безробіттям.

1928 року при слюсарно-механічних майстернях збудований ливарний цех (приміщення збереглося) і металопрокатна фабрика, яка стала виготовляти столові прибори із золота, срібла та інших дорогоцінних металів.

З грудня 1928 наказом №73 по Бердичівському Округовому відділу місцевої промисловості металопрокатна фабрика, чавунно-ливарна та механічна майстерня і завод цвяхів об’єднались у трест “Металооб’єднання” (зберігся лише ливарний цех; на території, де знаходилась решта, в кінці 40-х років побудовано слюсарно-складальний цех). Працювало 163 робітники. Відтоді розпочалося технічне переобладнання: запрацювала вагранка (збереглась), три токарних, два фрезерних, довбальний та револьверний верстати, а також три свердлильних і два шліфувальні. З 1930 року “Металопрокатна фабрика” припиняє виробництво (через відсутність золота і срібла для столових приборів), а на тому місці розширюється ливарно-механічне виробництво, яке прибрало назву “Трансмісійний” і стало виготовляти запчастини до сільськогосподарських машин і трансмісії.

З 1932 року завод отримав назву “Комсомолець”, цей рік вважається роком заснування заводу. З 1935 року на заводі розпочалось виробництво арматури – вентилів, засувок, пожежних гідрантів, а також нескладного сільськогосподарського інвентаря та запасних частин до сільськогосподарських машин, освоїв виготовлення стендів для збирання авіаційних моторів, а також предметів широкого вжитку.

З початком німецько-радянської війни завод не був евакуйований. Загальний збиток, нанесений заводу в роки війни, становить 1 млн. 15 тис. крб. У 1944 році починається відбудова напівзруйнованих токарного, модельного, слюсарного та ливарного цехів, і водночас завод виготовляє цегельні преси, черепичні верстати, підйомні крани та предмети широкого вжитку.

1947 року завод стає підприємством республіканського значення: відбулася реконструкція ливарного цеху, збудований новий механічний цех, розширено складальний цех. З 1959 року верстатобудівне підприємство “Комсомолець”: почався серійний випуск токарно-револьверних верстатів, 1960 року став до ладу цех зі складання верстатів нової моделі, зазнали реконструкції механічний та ливарний цехи, заново створені інструментальний, ремонтно-механічний, електромонтажний і модельний. У цехах з’явилося 165 одиниць нового устаткування.

В 70-ті колектив заводу випускав понад 20 моделей нових експериментальних верстатів, у 80-ті освоєно випуск автоматизованих верстатів підвищеної точності, верстатів із числовим програмним управлінням.

З 1995 року – фірма “Беверс”, де працює 1018 робітників, які виготовляють токарно-револьверні, токарні верстати різного ступеня автоматизації, з числовим управлінням, каменеобробні верстати, вузли вітряних електроустановок, лінії і вузли для виробництва олії, а також кутера і деревообробні верстати; агрегати для фермерських господарств; товари широкого вжитку.

Джерела та література:

Архівний відділ Бердичівської міської ради. – Ф.Р. – 158, оп.1, спр.498. – Арк. 119, 123, 137, 159; Ф.Р.-525, оп.1, спр.218. – Арк. 2; Ф.Р.-526, оп.1, спр.2. – Арк. 88; спр.9. – Арк. 398-401; спр. 63. – Арк. 9-10.

Архів Музею історії м. Бердичева. – Ф.5, спр.3, №507, 2832.

Корольов С.Г. Внедрение технической эстетики и культуры производства в цехах предприятия // Архів Музею історії м. Бердичева. – Ф.5, спр.4. – №13, 41.

Пасічник М.П. Вилиті в металеві сімдесят. – Бердичів, 2002. – С.6-9, 18, 45.

Працюють з подвійною енергією // Радянський шлях. 15.03.1944, 25.05.1944.