Home Проекти Будинки Бердичева Вул. Конрада, 7. Житловий будинок

Вул. Конрада, 7. Житловий будинок

1437
0
SHARE

Будинок збудований у 1892 році (за іншими даними – 1896). На той час вулиця мала назву Училищна. У 1969 році вулицю Училищну перейменували на вулицю імені Лілії Карастоянової (1917-1943) – радянської партизанки болгарського походження, кореспондента газети “Комсомольська правда”. У 2016 році частину вулиці Лілії Карастоянової (на відрізку від вулиці Вінницької до перехрестя з вулицею Європейською) перейменували на вулицю імені Джозефа Конрада.

Будинок по вулиці Конрада, 7, жовтень 2019 р.

Будівля відображає характерні особливості архітектури Бердичева на рубежі XIX-XX ст. Архітектором цього будинку став Остроградський. Цікавим є опис, складений мистецтвознавцем, співробітником Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування, автором численних статей в архітектурних и культурологічних журналах Тетяною Скібіцькою, яка вивчала архітектуру Бердичева у 80-х роках:

Цегляний, двоповерховий, наближений до П-подібної у плані форми, зі слабо виступаючими ризалітами на головному та стіновими виступами на дворовому фасадах. Має секційне внутрішнє планування. На першому поверсі між парадними та чорним входами – наскрізний коридор. Будинок виконаний в ясно-жовтій силікатній цеглі в модернізованих формах архітектури неоренесансу зі щедрим застосуванням трансформованих в можливостях цегли архітектурних деталей.

План першого поверху, 1988 р.

Вісь складного за вертикальним членуванням центрального ризаліту підкреслена парадним входом, а на другому поверсі напівциркульним вікном з розвинутим архівольтом, а з правого та лівого боку масивними балконами на консолях. Останні включені в композицію складен з двох кутових напівколонок, які фланкують групу з двох вікон другого поверху поєднаних обігаючою їх ламаною в конфігурації тягою.

Для будови характерна велика кількість подрібненої пластики, віртуозно виконаних в цеглі декоративних деталей, які контрастують за кольором, фактурою з накладними рель’єфами рослинних мотивів.

Споруда належить до вартої уваги групи житлових будинків виконаних в лицьовій силікатній цеглі які своїм цегляним узором прикрашають вулиці міста.

Будинок по вулиці Конрада, 7, жовтень 2019 р.

Цей будинок до Жовтневого перевороту належав власниці Фільтринській, поруч знаходились одноповерхові будиночки (нині не існують) для прислуги. У цей період тут розміщувалася приватна лікарня для заможних євреїв, головний лікар якої, за національністю єврей, з родиною проживав у розташованому поруч одноповерховому цегляному будинку (нині будинок по вул. Європейській, 16).

Фото Буданцева А.Є., 1988 р.

З 1917 до 1922 рр., у часи громадянської війни, у будинку знаходився військовий лазарет. У 1923 році лазарет ліквідували, натомість у його приміщенні організували збірний пункт, де збиралися податки на честь 5-річчя Червоної Армії. 23 березня цього ж року сюди перевели Будинок працівників освіти (“Работпрос”), якому виділили великий зал, поруч з ним 5 кімнат, серед яких канцелярія Спілки працівників освіти, бібліотека, читальня, кімната правління. Лекції проводилися щодня на педагогічні та політичні теми. Організовано гуртки: літературний, математики, політичний, мовознавства. У роботі Будинку брали участь усі вчителі міста. Працювали самокурси: лекції, доклади, читка, співбесіди.

З 18 квітня 1923 року сюди перевели Бердичівські вищі педагогічні курси. У 1923 р. навчалося 95 учнів, навчало 7 викладачів, з яких п’ятеро мали вищу освіту, а двоє – середню. Прийом студентів проводився з сільської бідноти і пролетаріату, направляли на навчання переважно комсомольців. Стипендія становила 5 крб на місяць, готувалися вчителі 1-4-х класів. Студенти на навчання щодня приносили з дому гасову лампу, щоб освітити клас, та дрова, аби хоч трохи обігріти класне приміщення. Учні навчались у першу зміну, після обіду проводили екскурсії, кошти на які отримували від проведених у закладі для бажаючих концертів-виступів.

У роки німецько-радянської війни у підвалі цього будинку, за твердженнями старожилів, знаходилась німецька офіцерська їдальня, адже поруч по вул. МЮДа, 6, знаходилося відділення гестапо. Під час звільнення міста від німецьких загарбників будинок зазнав значних ушкоджень. Тривалий час його не відбудовували, а підвал засипали будівельним мусором.

У 1954 році будинок передали машинобудівному заводу “Прогрес”. Силами власної будівельної бригади провели відновлювальні роботи, тут оселились родини працівників та службовців заводу.

У 60-х році будинок повернули міськраді, яка згодом віддала половину будинку під міську дитячу бібліотеку. 5 квітня 1978 року директор центральної бібліотечної системи Л.В. Кузнецова просила міське Бюро технічної інвентаризації “виготовити плани половини будинку, виділені під дитячу бібліотеку”. На початку 1980-х рр. 2-й поверх орендував відділ комунальної власності. З 1986 року весь будинок повністю знову перейшов у власність міськради.

Меморіальна дошка, присвячена пам’яті прозаїка, класика англійської літератури Джозефа Конрада Коженьовського, жовтень 2019 р.

1 грудня 2017 року з нагоди 160-ї річниці з дня народження прозаїка (Джозеф Конрад народився 3 грудня 1857 року) на стіні будинку відкрили меморіальну дошку, присвячену пам’яті класика англійської літератури Джозефу Конраду Коженьовському. Ініціатором встановлення меморіальної дошки став депутат Бердичівської міської ради Юрій Сокальський. Барельєф створив бердичівський митець Володимир Наумчук.

Нині будинок перебуває у приватній власності. Нові власники планують провести ремонт будівлі, розчистити підвальне приміщення.

Будинок по вулиці Лілії Карастоянової, 2005 р.

Елементи декору будинку станом на жовтень 2019 р.:

Будинок із середини, жовтень 2019 р.:

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here