Вул. Житомирська, 39. Кляшторне кладовище по вулиці Житомирській

Вул. Житомирська, 39. Північно-західна частина міста.

Тут, у районі Піски, наприкінці Житомирської вулиці знаходилось кляшторне кладовище (на час заснування кладовища це була північна окраїна Бердичева). Місцезнаходження кладовища: перехрестя вулиць Житомирської та Руської, територія, яку нині займають багатоквартирні будинки №35, 37, 39.

Кладовище належало кляштору Босих Кармелітів та призначалось для поховання померлих ченців монастиря. Тут знайшли вічний спочинок тіла ієромонаха Кармелітського ордену древніх правил Граціяна Камінського (помер від паралічу в віці 57 років 28 грудня 1854 р.), ієромонаха Непотуцина Романського (помер від внутрішньої хвороби у віці 79 років 1 серпня 1859 р.), ксьондза Кресцентія Старецького (помер від внутрішньої хвороби у віці 56 років 23 серпня 1859 р.), ксьондза Адама Шабуневича 14 (помер від апоклептичного удару у віці 29 років 29 серпня 1859 р.), абовіція Кармелітського ордену Клементія Єндржевського (помер від внутрішньої хвороби у віці 24 років 18 червня 1862 р.), передостаннього настоятеля монастиря ксьондза Героніма Шатковського (помер 25 листопада 1862 р.) та багато інших.

Кляшторне кладовище засноване у XVII столітті, поховання на кладовищі припинили у другій половині XIX століття після остаточного скасування царським урядом монастиря Босих Кармелітів.

На кладовищі у 1820 році монахами Кармелітського монастиря була побудована кам’яна каплиця. Перед фасадом каплиці був розташований цегляний будинок з проїзною брамою посередині. За даними архівних документів за 1897 рік у каплиці проводились Божі служби, але на цей час вона потребувала проведення ремонту.

8 березня 1928 року рішенням РНК УСРР Бердичівський монастир Босих Кармелітів оголошується Всеукраїнським державним історико-культурним заповідником. За ініціативи археолога та першого директора міського історичного музею Т.М. Мовчанівського кляшторне кладовище площею 0,385 га увійшло до складу заповідника. Але, на жаль, це не врятувало кладовище від подальшого знищення. 9 липня 1931 року при обстежені цього поховального комплексу працівниками Бердичівського музею-заповідника Мовчанівським Т.М. та Гончаровим В.К. було складено акт, в якому вони констатували факт вивозу з нього бердичівською Райспілкою всіх металевих загорож. Протягом трьох днів працівники Райспілки зруйнували біля 60 могил. Це все відбувалося без будь-якого погодження з бердичівським музеєм-заповідником і аргументувалося необхідністю збору металу для потреб індустріалізації країни. У цьому ж документі зазначалося також про пошкодження родинного склепу родини Глімбоцьких та перетворення всього цвинтаря на ботанічний та зоологічний сади.

Під час Другої світової війни територія колишнього кладовища зазнала значної руйнації. А після війни цю територію перепланували та віддали під житлову забудову, тут у 50-60-х роках звели багатоповерхові будинки.

На сьогодні будь-які вказівки на колишню присутність тут кладовища відсутні.

Джерела та література:

Тарабукін О.О. Бердичівські старожитності. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М. Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т.1, с. 50-55.

Кондратюк Р.Ю., Кондратюк Ю.С. До питання вивчення історії бердичівського некрополя. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М. Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т.1, с. 13-14.