Home Проекти Будинки Бердичева Вул. Вінницька, 28/1. Будинок Червоного Хреста, Будинок Зв’язку

Вул. Вінницька, 28/1. Будинок Червоного Хреста, Будинок Зв’язку

774
0
SHARE

На вулиці Вінницькій (первісна назва – вулиця Махнівська, з 1919 по 2013 рік – вулиця імені Якова Свердлова) знаходиться двоповерховий цегляний будинок, побудований у 1904 році.

Будинок Червоного Хреста. Фото початку XX ст.

На місці, де нині знаходить будинок, наприкінці XIX століття збудували зимовий цирк. 1 січня 1883 року в новозбудованому зимовому цирку йшла вистава «Страшний суд». Власник цирку відкрив його з грубими порушеннями правил пожежної безпеки: усі двері приміщення відкривались всередину, запасних виходів з будівлі не влаштували. Крім цього, постановники та артисти допустили порушення при роботі з вогнем: перед виїздом на арену з руки «демона на коні» випав факел та потрапив до відкритої бочки з гасом. Спалахнуло велике полум’я, яке викликало пожежу.

Приміщення вмить наповнилося димом. Глядачі в паніці кинулися до дверей. Одні напирали на інших, стараючись вирватися на двір, та пасткою для всіх стали двері, що відкривалися всередину.

Дим від пожежі приховав великий туман, що стояв цієї нічної пори, вогонь бушував у середині цирку. Пожежники прибули на місце трагедії вранці наступного дня, коли гасити пожежу вже було запізно.

Тривалий час земельна ділянка пустувала. Через деякий час місце розчистили та влаштували площу, яку назвали Рибною.

На початку XX століття місцевість навколо Рибної площі стала розбудовуватись – у 1902-у тут з’явилась будівля Міської Думи, взамін Театральної площі влаштували паркову зону. Влада звернулась до одного з власників міста з питанням передачі Рибної площі під забудову. Як повідомила газета «Кіевлянинъ» у №256 за 1902 рік, місто отримало «Согласіе Рукавишниковыхъ на безплатное отчужденіе части Рыбной площади подъ постройку зданія для амбулаторной лћчебницы Краснаго Креста».

Так і сталось: у 1904 році на цій ділянці звели будинок з фасадом на вулицю Махнівську (нині Вінницька), в якому розмістилась лікарня, що належала Російському Червоному Хресту – громадській благодійній організації, яка була учасником міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Опис архітектури будинку (за Л.З. Панчишиним):

Расположен в рядовой застройке на месте цирка, уничтоженного пожаром. Здание первоначально принадлежало Обществу Красного Креста.

Двухэтажное, на цоколе, с подвалом, прямоугольное в плане, выполнено в лицевом кирпиче. Внутренняя планировка коридорная с двусторонним расположением помещений, парадным входом с улицы, главной и дворовой лестницами на второй этаж. Первоначальная планировка изменена.

Здание решено в кирпичном стиле. В основу архитектурно-художественного решения положены мотивы ренессанса, дополненные элементами, идущими от русской кирпичной архитектуры (ширинки, килевидные завершения). Композиция главного фасада трехчастная, строится на мерном ритме оконных проемов, при четком количестве которых центральная ось не акцентируется. Центральная часть фланкирована ризалитами, поднимающимися над карнизом полуциркульными щипцами с килевидным завершением с вписанными кругам и зубцами в карнизе, играющими в декоре акцентную роль. По осям ризалитов устроены дверные проемы и арочные окна в высоких плоских нишах. Скошенные углы ризалитов декорированы трехчетвертными дорическими колонками. Окна второго этажа здания разделены декоративными пилястрами с ширинками, опирающимися на междуэтажный пояс. Первый этаж выделен рустом и единым мотивом декорированных перемычек с замковыми камнями. Второй этаж отличается болей мелким кирпичным декором, ритмический строй усилен мотивом елочной кладки, зубчиками в пятах архивольтов и т.п. Аналогично обработаны все фасады.

Будинок Червоного Хреста на фоні чоловічої гімназії Шварцмана. Фото початку XX ст.

У лікарні Червоного Хреста влаштували амбулаторію та палати для стаціонарного лікування хворих. Огляд та лікування відбувались на безоплатній основі. Виданий у 1913 році довідник «Весь Юго-Западный край» надає перелік працівників Червоного Хреста (мовою оригіналу): Красный Крестъ. Предс[едатель] ген.[нерал] Швиндтъ; ординат, д-ръ Горенштеинъ; консультанты: д-ра: Пешинскій, Алмазъ. Цемехманъ, Вурваргъ. А до місцевого комітету Червоного Хреста входили: Мђстный Комитетъ Краснаго Креста. Предсђдатель г.-м. Швиндтъ Ант.[он] Ник.[олаевич]; товарищъ врачъ Пешинскіи Стан.[ислав] Ив.[анович]; казначей н. ч. Ральперинъ Моис.[ей] Ил.[ьич]; дђлопр.[оизводитель] Мельниковъ Стеф.[ан] Ив.[анович].

У роки Першої світової війни у будинку знаходився госпіталь Південно-Західного фронту.

У часи громадянської війни 1917-1922 рр. будинок використовувався за прямим призначенням – слугував лікарнею. Старожили згадували, що коли у місті у 1919 році спалахнула епідемія тифу, тіла померлих не встигали поховати, тому їх складали у дощатих бараках, які були розташовані поряд із лікарнею.

З утвердженням у Бердичеві радянської влади лікарня перейшла у відання Радянського Червоного Хреста – всесоюзної громадської організації по сприянню охороні здоров’я, що об’єднувала добровільні республіканські Товариства Червоного Хреста і Товариства Червоного Півмісяця. У такому стані лікарня перебувала до 1938 року. Цікаво, що у 30-х роках у поліклініці Червоного Хреста працював відомий у Бердичеві лікар та меценат Давид Шеренціс (1861-1938). У 1938 році, у роки Великого терору, його заарештували та звинуватили у роботі на німецьку розвідку. Невдовзі після арешту його засудили та розстріляли. Того ж 1938 року лікарню Червоного Хреста ліквідували, будинок націоналізували та передали у відання Народного Комісаріату Внутрішніх Справ (НКВС). У такому стані будівля проіснувала до 1941 року – початку німецько-радянської війни.

Через місяць після окупації міста німецькими військами, зокрема, 6 серпня 1941 року Бердичів відвідав керівник нацистської Німеччини Адольф Гітлер. На той час у місті в будинку по вулиці Пушкіна знаходилась штаб-квартира німецької групи армій «Південь». Адольф Гітлер провів військову нараду з керівництвом штабу, під час якої обговорювалися питання подальших дій німецьких військ у південному напрямі наступу. По завершенні наради керівник Німеччини переїхав до будинку колишнього Червоного Хреста, в якому відбувся урочистий прийом на честь диктатора, маршала Румунії Іона Антонеску, що також прибув цього дня до Бердичева. На прийомі Адольф Гітлер нагородив Іона Антонеску найвищою нагородою Німеччини – Рицарським Хрестом.

Після звільнення міста від німецьких загарбників у січні 1944 року перед владою постало питання щодо відновлення системи зв’язку у міста та пошук приміщенні, в якому могла б розміститись контора зв’язку. Враховуючи те, що колишній будинок поштово-телеграфної контори по вулиці Свердлова, 19, був зруйнований радянськими саперами ще на початку окупації, контору зв’язку вирішили розмістити по сусідству, в уцілілому будинку колишньої лікарні Червоного Хреста. Будинок нашвидкуруч відремонтували силами інженерних військ Червоної армії. Паралельно з проведенням ремонту у приміщеннях двоповерхової будівлі розмістились Бердичівська контора зв’язку з поштовим відділенням, телеграфом та комутаторним залом. З цього часу та по сьогодні будинок використовується виключно зв’язківцями для цільових потреб – надання послуг поштового та телефонно-телеграфного зв’язку.

У 1948 році вперше після німецько-радянської війни міський відділ технічної інвентаризації провів паспортизацію будинку, його працівники склали поповерховий план будівлі. Будинку встановлюється порядковий номер по вулиці Свердлова – №50, квартал №213. У 1958 році після впровадження нового Генерального плану забудови міста будинку встановили діючий на сьогодні порядковий номер – 28/1 (через дріб вказується номер цього ж будинку, яким він рахується зі сторони вулиці Рибної).

Фрагмент паспорту будинку з поповерховими планами:

У наступні роки в будинку монтується напівавтоматична телефонна станція, телеграфне обладнання, обладнання лінійного автозалу (міжміський зв’язок). З часом перед зв’язківцями постає питання розширення спектру послуг, що вимагало впровадження нового обладнання, місця для якого в існуючій будівлі було вкрай мало. Тому у 1963 році Житомирською обласною проєктною конторою «Облпроект» виготовляється проєкт №2166 від 02.1963 р. на будівництво поряд із існуючим будинком №28/1 по вулиці Свердлова нового будинку, в якому планувалося розмістити нову телефонну станцію з технологічними приміщеннями. Новому будинку встановлюють порядковий номер 28-а. Рішенням виконкому Бердичівської міськради дозволяється конторі зв’язку відрізати від домоволодіння КЕЧ по вул. Свердлова №30 земельну ділянку площею 950 м2. Також контора повинна за власний рахунок перенести льохи та огорожу КЕЧ в нове місце.

Будинок Зв’язку, 50-і роки XX ст.

Та під час підготовки до будівельних робіт керівництво контори, враховуючи існуючі на той час обставини (відсутність коштів у повному об’ємі, необхідних матеріалів, значні обсяги будівельних робіт), вносить корективи у проєкт та вирішує об’єднати два будинки в єдиний комплекс. Роботи проводяться господарським способом силами працівників контори зв’язку та Житомирського спеціалізованого будівельно-монтажного управління зв’язку. То ж у період з грудня 1964 року по червень 1966 року до приміщення по вулиці Свердлова добудовується нова двоповерхова будівля, в якій згодом розмістили: на першому поверсі – просторий поштовий зал, міжміський переговорний пункт, телеграф; на другому поверсі у 1967 році змонтували нову автоматичну декадно-крокову станцію типу АТС-54а ємністю 3000 номерів, яка діє й до сьогодні.

Одночасно з уведенням в експлуатацію новозбудованого корпусу відбуваються перепланування внутрішньої структури первісного будинку. Зокрема, закриваються сходи лівого маршу на другий поверх, влаштовуються нові службові приміщення, у підвальному просторі влаштовується протирадіаційне укриття та бомбосховище. Весь комплекс будівель залишає за собою порядковий номер – 28/1.

Фронтони старої частини будинку над кожним із входів будівельними декорували хрестами, які символізували причетність споруди до Російського Червоного Хреста. Після передачі будинку у власність контори зв’язку наприкінці 40-х років цей декор видалили, у 70-х роках у фронтони вмонтували виготовлені з металу герби Радянського Союзу (демонтовані у 2000-у році).

Будинок Зв’язку на поштовій листівці, 1984 р.

За роки свого існування будинок зазнав численних внутрішніх перебудов, викликаних виробничими потребами. У 50-х взамін пічного опалення влаштували водяне з підключенням до центральної системи опалення (згодом зв’язківці збудували власну котельну, за допомоги якої опалюється весь комплекс споруд), провели газ, воду, влаштували каналізацію.

У квітні 1995 року держава проводить реформування галузі зв’язку – із загальної структури виділяють підгалузь електрозв’язку (його підприємства згодом перетворяться на національного оператора зв’язку «Укртелеком»), та поштовий зв’язок (держпідприємство «Укрпошта»). Таким чином існуючий на той час Бердичівський вузол зв’язку розділився на районний вузол електрозв’язку «Бердичіврайтелеком» та вузол поштового зв’язку. З цього часу в будівлі розташовується дві юридично відокремлені організації з правами орендодавця («Бердичіврайтелеком») та орендатора (вузол поштового зв’язку).

У 1998 році РВЕЗ «Бердичіврайтелеком» здійснив ремонт внутрішніх приміщень старої частини будинку – кімнат та коридорів. Стіни та стелі вкриваються кольоровим накатом, підлога покривається лінолеумом.

21 серпня 2001 року урочисто відкривається реконструйований сучасний пункт прийому платежів, розрахункова група та абонентна група (останні розміщені на другому поверсі будинку). На даху будинку з’являється офіційний логотип Укртелекому.

З початком будівництва у 2002 році нової цифрової АТС-4 проводиться реконструкція кімнати на другому поверху під обладнання 5ESS-VCDX та реконструкція приміщення на першому поверсі під клуб Інтернет. Відкриття нового пункту колективного користування відбулось 18 червня 2002 року.

З 4 вересня по 10 листопада 2003 року проводиться ремонт приміщення переговорного пункту. Загальна площа приміщення збільшується за рахунок коридору, що розділяв переговорний пункт та телеграф. А 12 листопада відбувається урочисте відкриття оновленого переговорного пункту, в якому встановлено нові переговорні кабіни з металопластику та бар’єри.

Будинок Зв’язку, 2008 рік.

Не відстають від зв’язківців і поштовики: наприкінці 2005 року вони приступають до ремонту фасадного під’їзду та поштової зали.

А 4 квітня 2006 року після тривалого ремонту було відкрито оновлений поштовий зал.

Справжнім відлунням із глибин історії старовинного будинку стало звернення Бердичівський міський комітет товариства Червоного Хреста, яке надійшло до Міністерства транспорту та зв’язку України у липні 2005 року: Червоний Хрест звертався з проханням повернути будівлю, яку займає вузол зв’язку, у власність Товариства Червоного Хреста України, як правонаступника першого власника будинку. Та розглянувши всі наявні документи з даної справи міністерство відмовило заявнику у його проханні.

Джерела та література:

Бердичівське бюро технічної інвентаризації. Справа №3022, стор. 54.

Весь Юго-Западный край // Справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниям. Составлена Юго-Западным отделением Российской Экспертной Палаты под общим наблюдением профессора М.В. Довнарь-Запольскаго, издание 1-е Т-ва Л.М. Фиш и П.Е. Волосов, 1913 г.

Проект строительства АТС по улице Свердлова в городе Бердичеве, Житомирской области. Том 1. / Житомирская областная проектная контора «Облпроект».

Телефон – не розкіш… / Відповіді на запит депутата міськради Ю. Сокальського надає начальник ЦЕЗ №3 В. Дроков. Тижневик «Бердичів», №6 (261) від 6.02.1999 р., с. 3.

Звернення Бердичівського міського комітету Товариства Червоного Хреста №47/1 від 05.07.2005 р.



Будинок Зв’язку у другій половині 70-х років:

Елементи архітектури будинку, 2005 рік:

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here