Вулиці, що зникли з обличчя міста

Вулична мережа будь-якого міста – один із найбільш стабільних його елементів. З’явившись на мапі міста, вулична мережа зазвичай розрахована на дуже тривалий період використання без істотних перебудов (адже це обходяться надто дорого). Але все ж місто – це живий організм. І з часом, через окремі причини, його планувальне обличчя зазнає змін.

Поступове зникнення вулиць у Бердичеві та нерозторопність влади у питаннях наведення ладу з нумерацією та назвами вулиць призводили часом до цілком комічних ситуацій. Оскільки повні переліки старих та нових назв вулиць ніколи офіційно не публікувались, бердичівлянам та гостям міста доводиться орієнтуватись переважно на власні знання та на вуличні вказівники, які інколи лише заплутували пересічного обивателя. Так, у 1955 році жителька міста у місцевій газеті «Радянський шлях» поскаржилась на те, що з-за відсутності табличок на будинках важко не те, щоб віднайти необхідну адресу, декотрі жителі взагалі не знають своєї домашньої адреси. «І справді, як тут знатимеш, наприклад, назву вулиці, що за пропискою міліції іменується Комінтерна, в рішенні міськради про утворення виборчих округів ця ж сама вулиця названа Гречеською, а на одному з будинків, розташованих на цій вулиці, прибита табличка з написом: Івановська», – писала в газеті П. Хмельова. Звичайно, дописувачка сама заплуталась та й заплутувала читачів газети, вважаючи три різні вулиці – Комінтерна/Садову, Грецьку/Луппова та Іванівську – як одну й ту ж вулицю.

Наведемо історію кількох вулиць, які свого часу зникли з вуличної мережі Бердичева.

Вулиця Базарна знаходилась на лівому березі Гнилоп’яті поряд із мостом та греблею, проходила паралельно вулиці Бродській, відомій нині як вулиця Козацька, а ще раніше – імені Володарського. Свою назву вулиця Базарна отримала від невеличкого базару, який знаходився поряд із площею Хлібною (яка нині також не існує).

В першій половині 1950-х років в місті створили новий Генеральний план, який передбачав низку змін в планувальному та архітектурному розвитку Бердичева. Однією із таких змін була й ліквідація вулиці Базарної – рішенням виконкому Бердичівської міської ради від 11 січня 1957 року Протокол №3, п. 15, цю вулицю ліквідували, а її домоволодіння приєднали до вулиці Огибної.

Вулиця Іванівська брала свій початок біля стін гімназії на вулиці Училищній (нині Гуманітарна гімназія №2) і проходила паралельно вулицям Білопільській (нині Європейська) та Махнівській (нині Вінницька), впираючись у вулицю Данилівську, відому жителям старшого віку як вулиця Фрунзе. Починаючи з 1920-х років вулиця Іванівська стала активно забудовуватись та значно укоротилась за рахунок хаотичної забудови приватного сектору. Довершив справу той же Генеральний план 1955 року, у відповідності до якого у 60-х роках весь мікрорайон 216 кварталу забудували п’ятиповерховими «хрущовками». І вулиця Іванівська зникла.

Та фрагментарні залишки цієї вулиці все ж де-не-де залишились – наприклад, це нині частина вулиці Сергія Ковтуна (колишня Урицького). Залишилась згадка про вулицю Іванівську і в міській топоніміці – продовженням вулиці, яка доходила до вулиці Данилівської, стала вулиця Новоіванівська, яка бере свій початок від Данилівської та прямує в тому ж напрямку на схід, доходячи до провулків Семенівських.

Вулиця Зелінська (на карті міста за 1874 рік позначена як Зеленінська) розпочиналась від водонапірної башти на Соборній (Радянській) площі та проходила паралельно вулиці Мостовій (Красіна) до річки Гнилоп’ять. У 1938 році цій вулиці надали нову назву – імені Стаханова, за прізвищем радянського шахтаря, тогочасного новатора вугільної промисловості.

Вулиця Стаханова зникла в 1950-і роки зі спорудженням п’ятиповерхового житлового будинку на площі Радянській (Соборній), 1/2, та виділенням додаткової території для нових виробничих цехів верстатобудівного заводу «Комсомолець» (нині ПАТ «Беверс»). Нині будинки колишньої вулиці Зелінської/Стаханова належать до вулиці Максима Залізняка (колишня вулиця Воровського).

Вулиця Купечеська знаходилась у районі Яток – житлових та господарських забудов, які формували міський ринок.

У перше десятиліття після Жовтневого перевороту ця вулиця отримала нову назву – вулиця імені Шмідта (Петро Петрович Шмідт, один з керівників Севастопольського збройного повстання 1905 року). Під час окупації міста німецькими військами постановою Бердичівського Міського Управління №56 від 04.12.1941 р. вулиці Шмідта надали нову назву – Запорізька. З приходом радянських військ їй знову надали назву Шмідта.

У зв’язку із забудовою міста та переплануванням у 1969 році вулицю Шмідта ліквідували, а будинки, що знаходились на ній, віднесли до вулиці Леніна (з 2013 року – вулиця Житомирська) та Миру.

Вулиця Старокладбищенська – одна з найстаріших вулиць міста. Вона з’єднувала вулиці Нікольську (Шевченка) та Житомирську між собою, з півдня слугуючи кордоном старого єврейського кладовища.

Ця вулиця зникла на початку 1930-х років, коли територію, яку займало старе єврейське кладовище, стали перетворювати на міську паркову зону (нині це парк ім. Т.Г.Шевченка).

Ми розповіли лише про декілька вулиць, які існували в нашому місті. Хоча вулиць, які давно канули в Лету, було в історії Бердичева значно більше.

Анатолій ГОРОБЧУК