Додому Проекти Журналіст Віктор Коржук Виктор Коржук. Рассказы по-бердичевски. Избранное (2008)

Виктор Коржук. Рассказы по-бердичевски. Избранное (2008)

39
0
ПОДІЛИТИСЬ

Пройшло чотири роки з моменту виходу останньої збірки оповідань Віктора Коржука. Останні екземпляри книги зникли з полиць книгарень ще в рік їх появи – настільки великим був попит на них (хоч і тираж, як для Бердичева, був чималим – 2 тисячі). Бердичівляни та гості міста бажали знову та знову перечитувати ці оповідання, але збірки осіли у шанувальників творчості журналіста, ділитися ними мало у кого було бажання. А якщо є попит, то його необхідно втамувати – так і виникла ідея перевидання оповідань, що так полюбились бердичівлянам.

У серпні 2008 року вийшла збірка “Рассказы по-бердичевски. Избранное”, що об’єднала у собі оповідання з двох попередніх книг. Передмову до нового видання написав Михайло Пасічник.


В об’єктиві дотепного слова

Здивувати чимось бердичівлян, менталітетно скептичних, іронічних і певною мірою недовірливих, – це справді здивувати їх чимось, але чимось вагомим, суттєвим, несподіваним.

Коли у 2002 році вийшла друком перша книга відомого місцевого фотокореспондента Віктора Коржука “Рассказы по-бердичевски”, всі, хто його знав, і всі, хто лише чув про нього (а таких була переважна меншість, бо не знати Коржука міг лише малюк або випадковий заїжджий), були просто-напросто шоковані: Коржук написав книгу?! Та це і справді якісь “мендуглі” (улюблене слово “кореспондента радіо, ТАРС і телебачення”, як, жартуючи, називав сам себе Коржук).

І все ж факт був фактом – книга накладом 2.000 примірників хвилею прокотилася по руках любителів місцевої літератури, вразивши навіть найзатятіших скептиків – таки написав!

Оповідання, надруковані в книзі, були письмовими копіями усних “прикольних”, як тепер каже молодь, оповідок-побрехеньок бердичівського характерника й витівника.

У передмові до цього бестселера місцевого рівня навіть тодішній мер міста Олексій Хилюк зізнавався:

“Мені хочеться порівняти журналіста Віктора Коржука з вулканом, який довгий час мовчав, щоб сьогодні ось так несподівано відбулося його виверження. І оповідання лавиною ринули на читачів…”.

Те, що Віктор Коржук був неординарною, невгамовною і найоптимістичнішою особистістю міста Бердичева, не викликало сумнівів ні в кого. Неперевершений жартівник і комбінатор в позитивному значенні цього слова, він був схожим на Остапа Бендера, солдата Швейка і “аристократа із Вапнярки” (так називається одна з сатиричних книг Олега Чорногуза) водночас. Лише привітавшись із ним, всі мимоволі посміхалися: зараз піде каскад якихось а-ля єврейських жартів чи “приколів”… Характерно, що перед ним ставали однаковими всі – і прості роботяги, і різнорангові чиновники.

Перша книга Коржука швидко знайшла свого читача і, окрилений успіхом, через два роки він видав нову – “Рассказы по-бердичевски-2”. І вже теперішній мер Бердичева Василь Мазур захоплювався у передмові:

“З того часу, коли побачила світ перша книга фотокора газети “Земля Бердичівська”, нині Заслуженого журналіста України Віктора Коржука, пройшло два роки. Я пам’ятаю, яку бурхливу реакцію вона викликала. У місті тільки й розмов було що про Коржука і його книжку. Її купляли в магазинах, просили прочитати, передавали з рук в руки. Дуже скоро про неї вже знали не лише в Бердичеві, але й далеко за межами України – в Ізраїлі й Америці. Канаді й Німеччині, в Росії – скрізь, куди доля закинула наших земляків.

…Сьогодні можна з упевненістю сказати, що дебют Коржука був успішним. Він, будучи професійним фотографом, вміло вибирав вдалі кадри з життя бердичівлян і оживляв їх за допомогою слова. Мова його оповідань не завжди літературна. Багато в ній чисто бердичівського, характерного лише жителям міста.

…Мені здається, що після знайомства з цією книгою я зрозумів, в чому джерело не лише гумору, алей мудрості бердичівлян”.

І ось Коржука не стало… “Вийшла книга Коржука” і “помер Коржук” – ці повідомлення були ніби його двома епатажними розіграшами численних приятелів і друзів. Здавалося, з такою любов’ю до життя і постійно невтолимою жагою він мав жити не менше ста…

Колорит нашого міста відразу збіднів – це відчули і ті, хто його любив, і ті, хто його недооцінював. “Коржук і Бердичів” – ці власні імена ніби взаємодіяли, ніби доповнювали одне одного. Коли євреї почали масово залишати наше місто, здавалося, що в ньому крім Коржука не лишилося жодного, хоч сам він не причисляв себе до цього етносу. Та ось і “останнього з могікан” не стало…

Xто зна, скільки ще документально-художньо-іронічних творів міг написати цей несподівано сформований письменник-оповідач, але вже й те, що він легко вийняв зі своєї творчої свідомості й підсвідомості і подарував нам, дозволяє сказати таке: Віктор Коржук був дзеркалом бердичівського життя окремо взятого періоду, він колоритно і з любов’ю не сфотографував, а вималював словом образи своїх сучасників.

Михайло Пасічник,
поет, голова обласної організації
Національної спілки письменників України, видавець.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here