Home Новини Визволення Бердичева: статистика та маловідомі факти

Визволення Бердичева: статистика та маловідомі факти

2149
0
SHARE

5 січня Бердичів відзначає чергову, вже 75-у річницю визволення міста від нацистських загарбників. І хоча цьогорічна дата не ювілейна, з огляду на військово-політичну ситуацію, в якій знаходиться нині Україна, все ж варто пригадати не лише події початку січня 1944 року, але й те, якою ціною здобувалась ця перемога, що стоїть за сухими цифрами військової статистики, і який відгук у наших серцях очікують відчути ветерани.

У радянський період ця дата, як власне і все у тій країні, що стосувалось Великої Вітчизняної війни, перетворилась на прикрашену, залаковану історію, в якій правдою залишився лише сам факт події. У замітках, статтях, які систематично з’являлись у тогочасній, практично єдиній міськрайонній газеті “Радянський шлях”, та у численних виступах ветеранів на заходах, які організовували на підприємствах та установах, мова йшла лише про одне: про переможну ходу Червоної Армії, солдати якої з вигуками “За Родину! За Сталина!” з мужніми обличчям йшли на ворожі позиції, беручи їх героїчним штурмом. Гинули такі солдати завжди геройськи, залишаючи по собі вдячну пам’ять нащадків.

Радянський танк Т-34 з десантом перетинає автомагістраль Житомир-Бердичів. Поряд горить німецький танк Pz.Kpfw. VI “Тигр”. Джерело: РГАКФД.

Не докоряючи сивочолим ветеранам та віддаючи шану їх мужності, все ж варто розвіяти цю пропагандистську мару, яка десятиліттями огортала тогочасні події. Адже якщо свідки тих подій ще пам’ятали жахи війни і з легкістю відділяли лушпиння неправди від особисто пережитого, то нині пересічному бердичівлянину, який до останнього часу ніколи не бачив ні війни, ні смертей товаришів, важко зрозуміти, осягнути тогочасні реалії.

А реалії були такими, що для свого опису потребуватимуть значно більше місця, ніж дозволяють рамки цієї невеликої замітки.

Розпочнемо з тих же вигуків “За Родину! За Сталина!”, з якими нібито йшли в атаку радянські бійці. Це міф, створений пропагандою. Солдати бігли зовсім з іншими російськими словами на вустах – про це свідчать мемуаристи і листи ветеранів. Зазвичай, кричали “Ура!”, або матом кричали, а позаду бігли політруки та з надривом додавали “…и за Сталина!”.

Бої за Бердичів із радянського боку вели підрозділи 24-ї, 389-ї стрілецьких дивізій, 117-ї гвардійської стрілецької дивізії, 12-го окремого гвардійського танкового полку прориву (входили до складу 18-ї армії); підрозділи 183-ї та 305-ї стрілецьких дивізій (38-а армія); частини 11-го гвардійського танкового корпусу, 44-ї гвардійської танкової бригади (1-а танкова армія). Наступ підтримувала 227-а штурмова авіаційна дивізія. Всього у бойових діях із радянської сторони брали участь біля 30 тис. бійців.

Ситуаційна карта розташування військ станом на 2 січня 1944 року.

Сили вермахту, які обороняли Бердичів, складались із частин 13-го армійського корпусу (XIII. Armeekorps) під командуванням генерала від інфантерії Артура Гауффе (Arthur Hauffe). До складу корпусу входили 68-а та 340-а піхотні дивізії. Дії 13-го армійського корпусу підтримували війська 48-го танкового корпусу (XXXXVIII. Panzer-Korps) під командуванням генерала танкових військ Германа Балька (Hermann Balck). Безпосередньо під Бердичевом діяв наступний підрозділ цього корпусу – 1-а танкова дивізія “Лейбштандарт СС Адольф Гітлер” (1-SS-Panzer-Division “Leibstandarte SS Adolf Hitler”) під командуванням бригаденфюрера СС Теодора Віша (Theodor Wisch). Всього німецькі війська нараховували у своєму складі біля 12 тис. бійців.

Навколо Бердичева ворог створив три кільця траншей повного профілю, крім того, на східній околиці міста стояли “Тигри” та “Пантери”. Щоб прорвати їх, радянським військам довелось постійно проводити атакуючі дії, виявляючи вогневі точки та слабкі місця оборони ворога. У той же час вермахт на різних ділянках фронту проводив контратаки, зазвичай силами до батальйону піхоти за підтримки 5-6 танків.

3 січня з 12 годин ворог особливо підсилив вогонь із важких мінометів та артилерії з центральної частини Бердичева, у цей же час його танки періодично виходили на розвилку доріг північніше Гришківець та східної околиці робітничого поселення Комнезамівка (нині мікрорайон Корніловки), ведучи вогонь прямим наведенням по бойових порядках радянської піхоти. Загальна чисельність ворожих танків під час таких вилазок доходила до десяти.

Статистика тих п’яти січневих днів, впродовж яких відбувались бої безпосередньо за Бердичів, вказує наступне: втрати радянських військ за офіційними радянськими даними становлять понад 1120 воїнів, у тому числі 93 офіцери. Але ці дані далеко неповні, оскільки не включають тих, хто загинув на підступах до міста та похований у численних братських могилах, що знаходяться у найближчих до міста селах. Також тут не враховані втрати чорнопіджачників, або “чорної піхоти” – бійців, мобілізованих зі звільнених українських територій. У військових підрозділах їх не завжди ставили на облік, їм видавали гвинтівку та наказували йти в атаку. Загиблих не рахували…

Втрати ворога за тими ж таки радянськими даними вражають: лише у боях 4 та 5 січня німці втратили біля 3500 солдатів і офіцерів. Така різниця у порівнянні з радянськими втратами ставить під сумнів наведені цифри. Проблемою для дослідників є те, що німецька статистика втрат відсутня, а в донесеннях радянських командирів втрати ворога завишались у рази. Яскравий приклад: командир 24 стрілецької дивізії в журналі бойових дій за 2 січня 1944 року вказує на втрати власної дивізії в кількості 65 вбитими та 307 пораненими, у той же час втрати ворога оцінює як до 500 вбитими та пораненими. Втрати ворога переважають, хоча логіка наступального бою вказує нам на протилежне.

Декілька маловідомих фактів про ті січневі дні:

  • Згідно планів Бердичевом планувалось оволодіти до кінця дня 2 січня 1944 року в ході атаки, яка розпочиналась о 10.15 після п’ятнадцятихвилинної артпідготовки. Але атакуючі війська наштовхнулись на добре організовану оборону ворога, атака швидко захлинулась.
  • Радянські війська двічі розпочинали штурм міста – о 10 годині 3 січня (до кінця дня штурм захлинувся) та вранці 4 січня (до вечора передові частини оволоділи північними околицями міста).
  • Багато німецьких солдат у ході оборонних боїв потрапило у радянський полон. Наприклад, лише 3 січня в ході боїв за Гришківці до полону потрапило 7 ворожих солдат.
  • У ніч на 4 січня настала сильна відлига. Ворожі міни, якими були всіяні поля перед наступаючими військами, з’явились на поверхні. Радянські сапери вночі розпочали їх знешкодження. Про напругу, з якою працювали сапери, говорить той факт, що лише єфрейтор Кириченко і рядовий Феклін цієї ночі, розміновуючи лише один (!) міст, прибрали біля сотні ворожих мін.
  • Як нагадування про запеклі бої, на вулицях та скверах Бердичева залишились одиночні та братські могили радянських воїнів, за якими у повоєнний час наглядали учні навчальних закладів міста. Були на вулицях і поодинокі могили німецьких воїнів – з прикріпленими на березових хрестах табличками, а зверху встановленими сталевими касками. Але хрести майже відразу з землі повитягували. Пам’ять про ці могили швидко згасла.
  • 1-а танкова дивізія “Лейбштандарт СС Адольф Гітлер”, яка обороняла Бердичів, до листопада перебувала у теплій Італії, де вела бої з союзниками. Але після загострення ситуації під Києвом в екстреному порядку була перекинута на Україну. Наряду з іншими танковими дивізіями вермахту “Адольф Гітлер” використовувався в якості “пожежної команди”, затикаючи проломи у прорваній лінії фронту. Дана тактика дозволяла запобігти глибоких проривів оборони ворога, але досягалась за рахунок великих втрат особового складу та зносу бойової техніки.

Анатолій Горобчук.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here