Home Історія Історія Бердичівщини Великі Низгірці

Великі Низгірці

1603
0
SHARE

Великі Низгірці – село, яке входить до складу Семенівської територіальної громади. Знаходиться за 5 км на схід від районного центру та залізничної станції Бердичів. Селом протікає річка Безіменна, права притока Гнилоп’яті.

Знак на в’іїзді до села, травень 2021 р.

Село засноване у XVII столітті. Але нині відомо, що у цій місцевості здавна проживали люди – поблизу Великих Низгірець виявлено залишки поселення трипільської культури.

Свою назву село отримало із заселення високих пагорбів заболоченої місцевості (низьких гір). Цікаво, що поряд із Великими Низгірцями існують і Малі Низгірці – невелике село на Ружинщині. А старожили пам’ятають ще й хутір Малі Нізгірці, або просто Нізгурчики, який знаходився на східній околиці Бердичева.

За часів російської імперії село відносилось до складу Київської губернії Бердичівського повіту Пузирецької волості. На землях, які оточували Великі Низгірці, у середині XIX ст. господарювало декілька поміщиків. Зокрема, це Пелагея Станкевич, яка володіла 33 ревізькими душами (одиниця обліку чоловічого населення, яке у Росії у 17-18 столітті підлягало оподаткуванню подушною податтю), Антон Тржецяк – 28 душ, Антон Мізенкампф – 27 душ, Юзефа Клітенберг – 25 душ, спадкоємці Єлизавети Ельберг – 42 душі, спадкоємці Луки Ястребського – 21 душа. Ще чотири великонизгірецьких поміщика мали у власності менше десяти ревізійних душ. Усі поміщики проживали у селі та дотримувались римо-католицького віросповідання.

За статистичними даними Бердичівського повіту за 1864 рік у селі проживало 1152 жителі. Вже у 1897 році за даними перепису населення Російської імперії чисельність жителів Великих Низгірцець значно зросла та становила 1801 особу, з яких православного віросповідання – 975, римо-католицького – 479, євреїв – 339.

Згадана вище єврейська громада з’явилась у Великих Низгірцях у 1830 році як єврейська землеробська колонія. Тут діяла синагога, шкіряний завод Рахміля Бейгельмана, на якому працювало 10 робітників. Головним заняттям жителів цієї колонії була торгівля, хоча за ними рахувалось 108 десятин землі. Запас продовольчого капіталу общини на початку XX ст. становив 1057 рублів 22 копійки.

У селі здавна існувала православна церква Святої Параскеви. Нині діючий дерев’яний храм збудували у 1912 році на кам’яному підмурівку. Перший камінь у його основу заклав священик на ім’я Никанор. Знаходиться храм у центральній частині села, на пагорбі біля ставка. Первісний храм також був дерев’яний, час його побудови невідомий. У 1824 році в Росії проходить церковно-адміністративна реформа, згідно якої описуються всі приходські храми. Церкву свм. Параскеви на той час віднесли до 5 класу, до Низгірецького приходу входило село Семенівка, розташоване за декілька кілометрів.

На 1 січня 1900 року у селі було 173 двори, у яких проживало 1713 жителів: 876 чоловіків та 837 жінок. Землі числилось 2583 десятини – 1804 десятини знаходились у володінні поміщиків, 102 десятини були власністю церкви і 677 десятин перебували у користуванні селян. Село належало Марії Станіславівні Тржецяк, Генрієті Адамівні Зіх і Михайлу Осиповичу Данільченку. У селі діяла церковно-приходська школа, один водяний млин, 7 вітряків з одним робітником кожен. Існувала також і пожежна частина, яка складалась із 4 діжок, 6 багрів, 4 крюків.

Згідно «Положення про губернські та повітові земства» 1864 року, підписаного царем Олександром ІІ, розпочалося відкриття професійних шкіл і училищ. Таке сільське училище у 1890 році було відкрите й у Великих Низгірцях. Освітній заклад працював у надзвичайно важких умовах і давав невисокий рівень знань. Вчителям доводилося проводити заняття без підручників, будь-яких навчально-виховних посібників. Не було також методичної літератури для педагогів. До того ж весь навчально-виховний процес проходив російською мовою.

У грудні 1917 року в селі створили ревком. Тоді землю розділили згідно кількості душ у дворі. У роки громадянської війни у селі декілька разів змінювалась влада: його займали то німецькі інтервенти, то денікінці, то війська Симона Петлюри, а з червня 1920 року в селі утвердилась влада більшовиків. У 20-х роках в Низгірцях базувався ескадрон зв’язку 3-ї Бессарабської дивізії, розквартированої у Бердичеві. Кіннотники влаштували в селі клуб, який отримав ім’я Воровського, вважається, що саме вони стали організаторами сільського осередку комсомолу, в який у 1923 році вступило 22 юнака. Осередок комуністичної партії в селі створено у 1925 році.

У 1924 році в селі організували перше колективне господарство – товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ) ім. В.І. Леніна. Головою цього товариства став Михайло Горбач. Наступного року в селі створили артіль «Червоний Жовтень».

У селі діяв самодіяльний театральний колектив, який гастролював навіть за межами Бердичівського району. З початком політики «коренізації» за ініціативи польської громади згідно рішення відділу освіти на базі Низгірецької школи відкрили польську трудову школу. У цій школі працювало два вчителі, які навчали дітей польської мови та літератури, хорового співу. Школа проіснувала до 1928 року, випускником цієї школи став кандидат геологічних наук О.П. Куба.

Сільська рада у Великих Низгірцях була створена у 1923 році, село входило до складу Білопільського району Київської губернії. У червні 1925 року сільрада увійшла до складу новоствореного Бердичівського району. Станом на 17 грудня 1926 року до Великонизгірецької сільської ради належали такі хутори: Баранівський (заснований у 1920 році), Башмакова (1910), Вишенський (1911), Грабарка (1820), Нанівського (1914), Ново-Олександрівка (1877), Корнійчука (1907), Пузиренка (1890), Красовського (1865), Ружицького (1845), Мельника (1918), Шефера (1875). Також були лісові сторожки Євреїна та Цибіна (засновані 1909 року). Окрім хуторів, у 1908 році був заснований шкірзавод Хіщука. На сьогодні зі всіх вказаних хуторів залишилась лише Нова Олександрівка – село, в якому нині проживає біля півсотні жителів.

На 1932-й у селі вже існував колгосп, якому надали ім’я більшовицького воєначальника Клима Ворошилова.

Великі Низгірці важко перенесли голод 1932-1933 років. За даними сільради, у цей час загинуло 65 чол., імена яких на сьогодні встановлено. Дійшло до того, що навесні 1933 року в коморі колгоспу не залишилось навіть посівного матеріалу. З «Інформаційного повідомлення Бердичівського міськпарткому Вінницькому обкому КП(б)У про політичний стан, настрій окремих соціальних груп та хід весняної посівкампанії» від 13 травня 1932 року стає відомо про прояви незадоволення місцевими колгоспниками щодо дій влади під час посівкомпанії: «До того часу, поки ми вели господарство непланово, то хліба хватало всім, а з того часу, коли держава почала планувати, то допланувалась до того, що люди гинуть з голоду».

Черговим ударом до селу стали репресії 1937-1938 рр. Як вказує дослідник історії села С. М’янівський, у селі Великі Низгірці в 1937-38 роках було репресовано близько ста чоловік, а під час розкуркулення дорослих висилали в Сибір цілими сім’ями, малих дітей відправляли до притулків. З усіх репресованих українцями були лише голова колгоспу Михайло Горбач, священник П. Власевич, М. Котовенко та диякон Левчук. Всі інші – поляки. Особливо дісталося сім’ям Вавровських і Прейзнерів, з яких у енкавеесівські катівні потрапило 8 осіб. Ось короткий опис процесу арешту та стану жертв репресій: «Арешт проводився так: приїжджали автомашини «ЗІС» з високими бортами. Енкаведисти вривалися в хату без будь-яких на це причин і наказували хазяїну одягатися та йти з ними. Або ж енкаведист з’являвся з одним із активістів посеред ночі. Заарештовуючи чоловіка, він співчував (дружині, – авт.), що залишаються малі діти… До сусіда йшов інший енкаведист, там, щось шукаючи, перевернув усе в хаті. Заарештованих клали на дно кузова і везли в бердичівську тюрму.

…Усім дружинам репресованих відповідали, що чоловік відбув на етап. … Із бердичівської тюрми мученицька дорога вела репресованих до Вінниці». Там їх, як правило, розстрілювали.

Починаючи з 2 січня та по 11 лютого 1941 року ЦК КП(б)У видає ряд постанов, що стосуються релігійного життя Бердичівщини. Серед них і рішення «Про закриття церкви в селі Великі Нізгурці Бердичівського району Житомирської області». Це було перше закриття храму. Храм відновив свою роботу в роки нацистської окупації. Вдруге храм закрили у 1960-х роках, тут влаштували клуб. У часи богоборства п’ятикупольний храм обезголовили. Лише на початку 90-х у церкві знову залунала молитва, і стали звершувати Богослужіння.

З початком німецько-радянської війни у липні 1941 року на місцевості між Бердичевом та Великими Низгірцями тривали інтенсивні бої між військами Червоної армії та німецькими підрозділами. Хоча криваві бої розгортались далеко від західної околиці, але село також сильно постраждало. Гортаючи сторінки газети «Нова Доба» (видавалася у Бердичеві в роки тимчасової нацистської окупації), читаємо: «…село Низгірці потерпіло від військових подій 1941 року. Більше третини дворів згоріло і зруйновано».

Німці знайшли для села старосту на прізвище Маслій, який добре знав їх мову. За роки окупації понад 120 жителів села було вивезено до Німеччини на примусові роботи. У Великих Низгірцях нацистами та їх поплічниками – поліцаями було розстріляно 35 мирних жителів, із них більшість – євреї (6 сімей). Лише одиницям вдалось врятуватись. Так, Поліна Безерман жах перших місяців окупації пережила у родині жительки села Казимири Красовської. Це ж село дало порятунок і Григорію Царовському. Переховувала євреїв у роки окупації і Ніна Півовар (Царовська), якій у 2007 році присвоїли звання «Праведник народів світу» – світську відзнаку держави Ізраїль, якою відзначають неєвреїв, які ризикували життям під час Голокосту, щоб врятувати життя євреям від знищення нацистами.

На фронтах Другої світової проти нацистів билися 336 жителів Великих Низгірців, з них 155 полягли за Батьківщину, 275 за мужність і відвагу відзначені орденами й медалями.

1 січня 1944 року Великі Низгірці та його околиці радянськими військами було звільнено від німецьких загарбників. У кровопролитних боях, що тривали в ніч з 31 грудня на 1 січня, взяли участь воїни 183-ї, 389-ї стрілецьких дивізій та 44-ї гвардійської танкової бригади. Вважається, що у боях загинуло біля півтисячі радянських бійців. Загиблих ховали там, де їх скосила ворожа куля.

Братська могила радянських воїнів, жовтень 2007 р.

Через деякий час останки радянських бійців перенесли з одиночних могил до братської могили, яка знаходилась біля школи. А через деякий час знову потривожили прах – братську могилу перемістили до південно-східної частини села, біля сільської ради. Тут поховані 82 воїни, з них 6 воїнів 15-ї та 135-ї танкових дивізій, які загинули в оборонних боях 14-15 липня 1941 року. Прізвища 58-ми воїнів відомі. У 1959 році на могилі встановили бетонну скульптуру воїна з присвятним написом на постаменті, у 1974 році зліва та справа від постаменту вертикально з нахилом встановили дві бетонні плити з прізвищами воїнів-визволителів. Ще одна братська могила знаходиться на західній околиці села, південно-східній частині сільського кладовища. На ній також встановили бетонну скульптуру Сумуючого воїна.

Пам’ятна стіна з іменами загиблих односельчан, жовтень 2007 р.

Та значна частина воїнів залишилась лежати на полях колишніх боїв. Бердичівський військово-патріотичний клуб «Факел» під керівництвом Наталії Морокової впродовж 1994-1995 рр. провів роботи з пошуку та перезахоронення радянських воїнів, які загинули під час оборонних боїв та визволення села Великі Низгірці від загарбників. 9 травня 1996 року на сільському кладовищі на місці бетонної скульптури воїна, що прийшла у непридатність, урочисто відкрили новий пам’ятний знак – гранітну плиту з присвятним написом. Напис: «Тут захоронені 55 невідомих радянських воїнів, які загинули захищаючи Батьківщину. (1941-1944)».

Після визволення села від окупантів розпочалось відновлення зруйнованого ворогом господарства. У травні 1950 року три колективні господарства – «Червоний промінь» (с. Гришківці), «Воля» (с. Дмитрівка) та ім. Сталіна (с. Великі Низгірці) – злилися в одне. Спочатку новоутворений колгосп називався ім. Леніна, а з 1961 року – ім. ХХІІ з’їзду КПРС. Цей колгосп існував декілька десятиліть. Із початку 1970-х років у Великих Низгірцях вже діяв колгосп «Здобуток Жовтня». За колгоспом закріплено 1826 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1576 га орної землі. У господарстві вирощували зернові та технічні культури, розвивалось м’ясо-молочне тваринництво та птахівництво. Було побудовано нові приміщення тваринницьких ферм, адмінприміщення, відкрито соковижимний цех. На базі колгоспу створили районну школу передового досвіду птахівництва. На цей час головою колгоспу працював Григорій Журавльов.

За самовіддану працю 54 трудівники були нагороджені орденами і медалями. Серед них механізатор Д.В. Маліновський – орденом Леніна. Великий внесок у розвиток села зробили голови колгоспу Григорій Журавльов, Анатолій Сич, Станіслав Кенда, Петро Перківський, Анатолій Білик. До речі, за часів керівництва Григорія Журавльова було висаджено всім відому березову алею від центральної автотраси до села.

Центральна частина села, братська могила радянських воїнів, 70-і роки.
Фото Володимира Солодкого.

У 70-80-х роках у селі діяли середня школа, в якій 19 учителів навчали 232 учнів, Будинок культури на 400 місць, бібліотека з фондом 5,6 тис. книг, медпункт, дитячий садок на 100 місць, відділення зв’язку. У 1980-1990 роках були збудовані дороги твердого покриття та лазня, розпочато газифікацію села.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1148 осіб, з яких 580 чоловіків та 568 жінок. За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 874 особи.

Отримання незалежності Україною внесло свої корективи у життя великонизгірчан. Місцевий колгосп не пережив економічну кризу 90-х років. Тому у відповідності до Указу Президента України Великонизгірецькою сільською радою було прийнято на баланс комунальну власність (лазня, ФАП, бібліотека, дитячий садок). Проведено реконструкцію приміщень ФАП, бібліотеки, адмінприміщення сільської ради. У 2006 році відновлено роботу дитячого садка.

30 грудня 2016 року Великонизгірецька сільська рада припинила існування через входження до складу Семенівської сільської територіальної громади Житомирської області. Натомість утворено Великонизгірецький старостинський округ при Семенівській сільській громаді.

Економічне життя села стрімко розвивається. Діють фермерські господарства, приватні підприємці. Колись закинуті неродючі території отримують нове життя. Так, у 2019 році на площі у 30 га, потужністю 15 Мегават, неподалік Великих Низгірець, запрацювала сонячна електростанція. Реалізувала проєкт компанія «BetterEnergyLLC». Його вартість – 17,5 млн євро. Раніше на цьому місці були суцільні чагарники та сміттєзвалища. Нині ж тут сучасний та гарний виробничий об’єкт. До того ж, родзинкою сонячної електростанції у Великих Низгірцях стало те, що вона функціонує у комплексі з екофермою, де розводять овець та перепілок.


LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here