Додому Проекти Постаті землі Бердичівської Білоус Петро Васильович

Білоус Петро Васильович

18
0
ПОДІЛИТИСЬ

Білоус Петро Васильович (нар. 13 жовтня 1953, с. Никонівка, Бердичівський р-н, Житомирська обл., УРСР) – український літературознавець, фольклорист, поет, доктор філологічних наук (1998).


Білоус Петро Васильович народився 13 жовтня 1953 року в селі Никонівка Бердичівського району Житомирської області.

Петро Васильович закінчив восьмирічну школу в селі Никонівка, повну середню освіту отримав у середній школі сусіднього села Половецьке.

У 1971 році Петро Білоус вступив на філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту ім. І. Франка, через чотири роки отримав фах учителя української мови і літератури. Як здібного студента, котрий за роки навчання цікавився науковими дослідженнями і був дипломантом конкурсу студентських робіт, його залишили працювати на кафедрі української літератури рідного вузу. Тут спочатку Петро Білоус був викладачем-аспірантом. Вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, де йому порадили дослідити творчість маловідомого письменника-мандрівника XVIII ст. В. Григоровича-Барського. Аспірант за декілька років впорався із завданням і в 1982 році Петро Васильович захистив кандидатську дисертацію на тему “Гуманістично-просвітницькі тенденції першої половини XVIII ст. і творчість В. Григоровича-Барського”.

Далі були будні викладацької роботи у педінституті, підготовка лекційних курсів із давньої української літератури, фольклору, історії української літературної критики. А поза тим — продовження студій із давнього письменства: після “Мандрів” Григоровича-Барського дослідник заново відкрив інші пам’ятки паломницької прози, починаючи від “Хоженія” Данила Паломника (XII ст.) і до цікавого мандрівника другої пол. XVIII ст. Луки Яценка. Таким чином була охоплена вся панорама паломницького жанру, результатом чого стала докторська дисертація, захищена в Інституті літератури в Києві у 1998 році (Білоус П.В. Паломницька проза в історії української літератури: Дис. д-ра філол. наук: 10.01.01 / Житомирський держ. педагогічний ін-т ім. І.Я. Франка. — К., 1998. — 352 арк. — Бібліогр.: арк. 338-352).

Петро Білоус в Україні став найкомпетентнішим спеціалістом у галузі паломницької прози, про що свідчать три його монографії із цієї тематики: “Творчість В. Григоровича-Барського” (1985), “Паломницький жанр в Історії української літератури” (1997), “Українська паломницька проза” (1998), а також переклад із давньоукраїнської мови “Мандрів” В. Григоровича-Барського (2000). Окрім того, із півтори сотні опублікованих наукових статей — половина стосується дослідження давньої літератури, а відтак — Петро Білоус належить до рідкісної у нашому літературознавстві спеціалізації “медієвістика”, з якої фахівців в Україні порахувати можна на пальцях.

Водночас Петра Білоуса цікавить і те, що сьогодні відбувається в українській літературі. Протягом двох десятків років він опублікував більше сотні рецензій на нові видання, підготував і видрукував матеріали навчального спецкурсу “Сучасний літературний процес”.

Інше захоплення Петра Білоуса — літературне краєзнавство, що виразилося у кількох десятках наукових статей, оглядів, надрукованих у збірниках, матеріалах науково-краєзнавчих конференцій, у пресі. З перших днів відродження Житомирського науково-краєзнавчого товариства він став його активним членом. Серед здобутків — впорядковані збірники топонімічних легенд Житомирщини, дослідження і матеріали “Поліське весілля”, цикл статей про звичаї та обряди у нашому краї, про історичні та літературні постаті Полісся. У збірниках “Велика Волинь” Петром Білоусом видруковано понад півтора десятка статей. Однією з улюблених його краєзнавчих тем є Бердичівщина. Досліджуючи образ Бердичівської землі від часів “Повісті минулих літ” і спираючись на висновки таких авторитетів як Михайло Грушевський і Володимир Антонович, Петра Васильовича цікавлять не тільки витоки етногенезу території нашого краю, а й питання про походження назви Бердичева. Щоб простежити логіку вченого, надамо йому слово:

“У найновішому за часом історико-краєзнавчому нарисі М. Костриці та Ф. Пашківського “Бердичів” (1999 рік – прим. А.Г.) викладено всі відомі на сьогодні версії щодо походження імені цього міста. Якщо їх певним чином згрупувати, то простежується така закономірність:

а) спроба вивести назву від давнього слов’янського слова “бердо”;

б) від назви племені берендеїв;

в) від антропоніма Берд(ич) — таке ім’я мав хтось із оточення шляхтича Тишкевича, котрий став володарем міста у середині XVI cт.

Звичайно, з-поміж цих версій останнім часом домінує перша — “патріотична”, обґрунтована місцевим краєзнавцем Г. Богуном. Найуразливіша — третя, бо стосується XVI ст., коли начебто і засноване “місто новоосіле Бердичів”, хоч вік цього поселення, як стверджують дослідники, значно давніший. Якщо припустити, що в назві Бердичева є “берендейський слід”, то тут маємо аргументи, почерпнуті з найдавніших літописів. Як зазначалося вище, уже за часів Ярослава Мудрого (30-50 рр. XI cт.) південь Русі зміцнювався укріпленнями по Росі та її притоках, до яких віднесемо і Роставицю. У Київському літописі під 1177 роком натрапляємо на цікаве для нас повідомлення: “Прийшли половці на Руську землю на русальній неділі (…) Узяли шість городів берендицьких і пішли до города Ростовця”. На жаль, літописець не називає оті “шість берендицьких городів”, тож нам запишається припускати, що серед них були згадувані з іншого приводу “гради” Неятин, Чорнаїв, Кульдеюрів (Юрів), Володимирів, Прилук. Можливо, і “град берендичів” (Бердичів) належав до них, хоч нібито й незручно визнавати започаткування цього міста чужим етносом (принагідне скажемо, що лише на території Житомирщини є чимало назв, котрі свідчать про присутність чужинців, а з-поміж них у Бердичівському районі — Половецьке, Мала Татарнівка (нині — Малосілка), Чехи (Дубівка), Жидівці (Радянське)”.

Зліва на право: поет Михайло Пасічник, поет-викладач філології ЖДПУ Петро Білоус, голова міського осередку товариства “Просвіта” Петро Костюк та директор ЗОШ №3 Фелікс Пашківський під час науково-краєзнавчої конференції в Бердичеві, 1999 р.

До викладання літератури у Житомирському університеті Петро Білоус також підходить творчо, намагається систематизувати і подати навчальний матеріал нестандартно, ефективно. За роки роботи склався певний досвід, який він реалізував в оригінальних курсах лекцій “Основи літературознавства” (1998) і “Теорія літератури” (2002). А до цього слід додати й такий доробок, як 20 методичних посібників та рекомендацій, кілька десятків публікацій у методичних збірниках та журналах.

Свою наукову діяльність Петро Білоус поєднує із художньою творчістю. Він — автор поетичних збірок, редактор факультетського літературного часопису “Філео+Логос”, упорядник альманахів та збірок молодих літераторів. Загалом кажучи, науковий і творчий діапазон вченого досить широкий. Він бере активну участь у науковому, краєзнавчому та культурному житті області, всієї України, про що свідчать його виступи на наукових конференціях у Києві. Харкові, Одесі, Запоріжжі, Тернополі, Луганську, Рівному, Луцьку, Полтаві, Житомирі, Бердичеві, Коростені, Новограді-Волинському, Любарі.

Петро Васильович Білоус належить до числа творчих натур, для яких не існує комплексу провінційності, наукової меншовартості, а є постійна жага відкриття, дослідницький азарт, прагнення на високому рівні розв’язувати проблеми сучасного літературознавства, збагативши і своїм вагомим внеском українську науку.

Нині Петро Білоус — доктор філологічних наук, професор, провідний науковець кафедри української літератури переформатованого в державний університет навчального закладу.

Перелік виданих збірок поезій Петра Білоуса:

  • Білоус П. Любов’ю — за любов. — Житомир, 1997. — 48 с.
  • Білоус П. Преображення. — Житомир, 1999. — 176 с.
  • Білоус П. Отже… — Житомир, 2001. — 72 с.
  • Білоус П. Витоки повернень. — Житомир, 2002. — 32 с.
  • Білоус П. Троянди на десерт. — Житомир, 2002. — 40 с.
  • Білоус П. Інший. — Житомир, 2003. — 60 с.
  • Білоус П. Неперервна поезія. — Житомир, 2006. — 344 с.
  • Білоус П. Роса на камінь. Поезія. — Видавець Пасічник М.П., 2007. – 164 с.
  • Білоус П. Місто на горі. – Житомир, 2008. – 132 с.
  • Білоус П. Мінус 55. Автотранстекст / П.В. Білоус. – Житомир, 2008. – 136 с.
  • Білоус П. Теорія лабіринту. Поезія. Житомир, 2008. – 120 с.
  • Білоус П. Осоння. Поезія. – Житомир, 2009. — 140 с.

Джерела і література:

Пасічник М. Думка на чолі, мрія на серці. // “Земля Бердичівська”, №80 (14273) від 09.10.1993 р.

Пасічник М.П. Уродженець Никонівки – доктор філології П.В. Білоус. // Бердичівська земля в контексті історії України: Науковий збірник “Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині”. – Т. 19 / Відп. ред. M.Ю. Костриця. – Житомир: М.А.К., 1999. – 174 с.; іл.

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — с.128-132.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here