Північно-західна околиця села, зліва при вході на старе сільське кладовище. У 6-ти братських могилах, що розташовані у два ряди, поховано 285 воїнів: із них Михайло Кіндратович Коваленко (1905-1941) – командир дивізіону 184-го артилерійського полку, капітан, який загинув у оборонних боях 14 липня 1941 року, та 284 воїни 22-ї гвардійської мотострілецької, 44-ї гвардійської танкової, 69-ї механізованої бригад і 129-ї гвардійської стрілецької дивізії, які загинули 7-9 січня 1944 року в боях за звільнення села від нацистських загарбників. Прізвища їх відомі.
У джерелах існують розбіжності щодо кількості похованих у братських могилах воїнів. У книзі Олени Іващенко “Пам’ятки і пам’ятні місця історії…” подано цифру 284, у матеріалах військового захоронення, що знаходяться в архіві МО Російської Федерації, подано цифру 280. Більш детальну інформацію про хід звільнення села Буряки представлено у дослідженні краєзнавця Павла Скавронського, текст якого подано наприкінці статті.
Серед похованих у братській могилі – Герой Радянського Союзу М.С. Жадейкін (не відомо, в якій із шести могил похований М.С. Жадейкін). Максим Степанович Жадейкін (1914-1944) – командир відділення роти протитанкових рушниць 1-го мотострілецького батальйону 22-ї гвардійської мотострілецької бригади, гвардії молодший сержант. Народився в с. Налітово, нині Пуркаєво Дубенського району Мордовії (РФ) у сім’ї селянина. Мордвин. Безпартійний. Освіта 7 класів. Працював столяром. У Радянській Армії з 1941 року. Відзначився під час форсування Дніпра наприкінці вересня 1943 року. Утримував захоплений плацдарм на правому березі річки у районі села Григорівка (Канівський район Київської області). Відбиваючи контратаки ворога, особисто знищив понад десяток гітлерівців, примусив замовкнути кулеметну засаду. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за героїзм, мужність і військову майстерність, проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні захопленого плацдарму гвардії молодшому сержантові Максиму Степановичу Жадейкіну присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна. Загинув Максим Степанович Жадейкін у бою за село Буряки 09.01.1944 р., одного дня не доживши до присвоєння йому високого звання (загинув 9 січня, а не 19, як зазначено у кн. “Герои Советского Союза”).
У 1957 році біля могил встановили бетонну скульптуру воїна з присвятним написом на постаменті, у 1985 році зліва і справа від неї встановили вертикально укріплені три плити із нержавіючої сталі розмір 1 м × 1,2 м. з меморіальним написом і прізвищами воїнів-визволителів. Матеріали про захоронення представлено нижче.
У 1997 році на місці братської могили провели реконструкцію та встановили меморіал зі скульптурами Сумуючого воїна та Скорботної матері з дитиною, між якими розміщено десять бетонних плит із іменами загиблих воїнів та гранітна плита з присвятним написом Герою Радянського Союзу Жадейкіну М.С. У центрі меморіалу встановлено гранітну плиту з присвятним написом.
Джерела і література:
Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 176 с.
Скавронський П.С. Визволення села Буряки від німецько-фашистських загарбників // Бердичівська земля в контексті історії України. Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. Т. 19 / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир, М.А.К., 1999. — С. 155.
Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. – Ф.3405, оп.2, спр.4. – Арк.359; Донесення №1656 від 1941; Ф.3136, оп.2, спр.23. – Арк. 12-17; Ф.129 сд., оп.48252, спр.7. – Арк. 15.
Житомирський ОВК, від. 4. – Облікова картка військового поховання.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. – М., 1987 – Т 1.- С. 495.
Золотые Звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза. – Київ, 1985. – С. 149-154.
Плити з іменами загиблих воїнів:
Інформація про захоронення:
П.С. Скавронський
(м. Бердичів).
Визволення села Буряки від німецько-фашистських загарбників
Звільнивши Житомир, військові частини Радянської Армії вели наступальні бої на Бердичівському напрямку. Чим стрімкіше й далі вони просувались, відриваючись від своїх баз постачання і поновлення людьми, тим більший опір чинив ворог, переходячи в контратаки і, подекуди, зупиняючи їх рух.
325-й гвардійський полк та 115-й окремий гвардійський винищувальний протитанковий дивізіон, що входили до складу 129-ї гвардійської Житомирської Червонопрапорної стрілецької дивізії, продовжуючи переслідування ворога, що відступав, щоденно ведучи бої з його танками і живою силою, отримали наказ вогнем з усіх видів зброї підтримати наших танкістів і зайняти село Буряки. 6 січня 1944 року батальйон під командуванням гвардії капітана Яковлева ввірвався в село, зав’язався жорстокий бій. Гітлерівцям вдалося вивести з ладу кілька наших танків. Ініціатива бою неодноразово переходила з одних рук в інші. Був момент, коли все село вже було зайняте нашими бійцями, але незабаром фашисти пішли в контратаку. При підтримці кількох танків і під прикриттям авіації на Буряки йшло до трьох батальйонів гітлерівців. На село налетіло близько двадцяти “юнкерсів”, які почали його бомбити, поливати вогнем з кулеметів. Навколо все падало, палало, земля здригалася від вибухів бомб, снарядів і мін. Жителі найстаршого покоління пам’ятають той січневий вечір, коли в Буряках рушились будівлі, гинули люди, фашисти сподівалися бомбовим ударом з повітря притиснути гвардійців до землі, щоб увірватися в село. Бій, що розпочинався вранці, продовжувався до самого вечора [2].
Коли густі вечірні сутінки почали огортати землю, злетіла ворожа ракета. Німецький танк ішов просто на позицію, зайняту нашими артилеристами. У ту ж мить в небі спалахнула друга ракета і в холодному відблиску світла буквально в кількох десятках метрів від своєї позиції, артилеристи побачили ворожий танк, який рухався просто на гармату. Однак наші бійці виявились набагато спритнішими за нього. Вже другим снарядом вони збили люк башти. Танк, описавши коло, застиг на місці. Знову радянські воїни зуміли вибити німців з села. Але перспектива ночівлі в засніженому степу, при тридцятиградусному морозі примусила ворога піти в контратаку. Ціною великих втрат гітлерівцям вдалося потіснити батальйон Яковлева. Разом з піхотою почала відступати в густій темряві і батарея капітана Васильченка, безперервно ведучи вогонь по ворогу. Зв’язок між окремими взводами батареї було втрачено, і трапилось так, що один взвод зайшов у двір школи, розгорнув гармати, сховав їх за школу, став чекати появи фашистів. Таким чином, в зайнятому німцями селі опинились дві гармати і 15 бійців на чолі з командиром батареї. Настала Різдвяна ніч. Це була ніч жаху, село горіло так, що було видно, як вдень, було чути лише стрілянину.
Вочевидь, фашисти не помітили присутності наших бійців за деревами в школі і не турбували їх. Але незабаром почулися гвинтівочні постріли. Виявилось, що два німці перейшли став по льоду і почали наближатись до школи, їх помітив Василь Куниця. Після окрику бійця вони стали тікати і одного з них було вбито з гвинтівки. Тоді знову все затихло. О другій годині ночі почувся ляскіт гусениць. По дорозі повз школу, рухався німецький танк. Вирішили підпустити його ближче. Коли ж танк наблизився десь до стап’ятдесяти метрів, комбат дав ракету і дві гармати, навідниками яких були Зайцев і Сердюк, вистрілили. Танк заглох, але через хвилин десять знову почав рухатись. Після повторного залпу танк загорівся. Чотири німецькі танкісти встигли вискочити через верхній люк і втекти до своїх. Перед світанком під час перестрілки було вбито командира взводу лейтенанта Дронова. Його поховали між школою і ставком [2; З]. Настав ранок 7 січня 1944 року. Фашисти вирішили захопити єдину вцілілу на той час гармату, навідником якої був Петро Сердюк. 3 лівого флангу в атаку пішла велика група ворожих автоматників. Командир взводу піхотинців лейтенант Крилов, який провів Різдвяну ніч з артилеристами, заліг разом з ними – Шерстобитовим, Хоренком і Андросовим, за сто метрів від ворожої вогневої позиції. Вступивши в бій, вони не допустили до гармати гітлерівських автоматників. А тим часом з правого флангу на артилеристів пішли в атаку п’ять фашистських танків. На вогневій позиції був лише Петро Сердюк. Першим же снарядом він підпалив головний танк, а потім влучними пострілами знищив і другий, фашистські танки повернули назад. Контратака захлинулась, та ненадовго, бо гітлерівці не відмовилися від своїх намірів. Цього разу на позицію гвардійців на великій швидкості рухалась бронемашина з автоматниками. Німці розраховували, що саме на такій швидкості вони зблизяться з гвардійцями і розстріляють їх на ходу. Але першим же снарядом навідник гармати Петро Сердюк розніс бронемашину вщент, від неї уціліли тільки рама і колеса [1]. Посеред дня в селі залунало рідне “Ура!” і наша піхота стрімко почала переслідувати ворога. Так було визволено від німецько-фашистських загарбників село Буряки, яке нині входить до Бердичівського адміністративного району.
Література:
- Останин Г. Выстрел Сердюка. // “Правда Украины”. — 1974. — 20 марта.
- Ладанко О. Незабутнє. // “Радянський шлях”. — 1974. — 12 червня.
- Скавронський П. В ніч на різдво // “3емля Бердичівська”. — 1993. — 1 грудня.