Вул. Вінницька, 21. Будинок міської думи та управи, Центр позашкільної освіти ім. О.В.Разумкова (арх., іст.)

Вул. Вінницька, 21 (колишня вулиця Свердлова, Махнівська), північна частина міста.

На червоній лінії забудови вулиці. Будинок споруджений у 1902 році (його спорудження розпочалось у 1900 році). Двоповерховий, цегляний, перекриття плоскі, на другому поверсі над сходами – освітлювальний вітраж, над горищем – високий ліхтар, який освітлює вестибюль та сходи. Об’ємно-просторова структура будівлі симетрична, її особливістю є розташування у задній частині залу, який займає 1,5 поверхи через зміщення відповідних приміщень 1-го поверху. На 1-му поверсі кімнати розташовані у два ряди з обох сторін центрально-вісьового коридору. Приміщення 2-го поверху згруповані навколо центральних сходів. Присутні сходи з обох боків на всю висоту будівлі. Виконано у пілястровому ордері з використанням архітектурних форм неоренесансу, які виявилися у загальному поділі фасадів по вертикалі на 3 частини та у деталях другого поверху. Симетрична композиція головного фасаду виявляється у невеликих виступах ризаліту та атиту, великих напівциркулярних вікнах 2-го поверху та квадратній башті з круглими вікнами (зруйнована під час німецько-радянської війни). Головний вхід – двобокові сходи ззовні з перилами із балясинами та ядрами на стовпцях. Оформлення вестибюля та центральних сходів виконане в ренесансно-барокових формах, збереглося частково і представлене порталами, печами з фігурних кахів, декоративними фільонками стін між сходовими маршами, ліпниною рослинного орнаменту із картушами. Підлогу у вестибюлі викладено метлахською плиткою шаховим візерунком, по боках із меандровими рисками.

Стеля та балкон у залі додатково прикрашені сучасною ліпниною. У 2000 році знадвору зроблено надбудову над входом до частини підвального приміщення.

Перші відомості про міську думу – 1857 р., вона складалась із гласних, які обиралися на 4 роки, під керівництвом міського голови. Її функції: призначення виборних посадових осіб, справи суспільного благоустрою, призначення складу міської управи та відповідно-посадових осіб, встановлення, збільшення та зменшення міських зборів у визначених межах, утримання доріг, отримання благодійних внесків на користь міста, розгляд та затвердження міських кошторисів та витрат, встановлення правил завідування міським майном, надання інструкцій виконавчій владі, затвердження змін плану міста, подання листів про успіхи та потреби міста до вищої влади.

Міську управу очолював міський голова. Члени (не менше 2-х) обиралися міською думою на 4 роки, кожні 2 роки половина членів змінювалася. Займалася веденням справ міського господарства та суспільного управління, вживала заходи для їх покращення, виконувала накази думи, здійснювала збір необхідних даних та витрати міських зборів відповідно до встановленого думою регламенту. У 1857 році міським головою працював Олександр Максимович Яворський, секретарем думи – Осип Осипович Монастерський. З 1867 по 1902 рік дума та управа розміщувались у приміщеннях кармелітського монастиря.

У недільний день 15 квітня 1900 року на Театральній площі відбулись скромні урочистості з нагоди закладення тут нового будинку міської думи. Будинок зводився громадським управлінням. Початковий план будинку, запропонований архітектором, був змінений самою думою, яка вважала більш доцільним збудувати двоповерхову будівлю з великою залою для думських засідань, в якому також будуть влаштовувати народні читання, публічні концерти та спектаклі. У новий будинок міська управа переїхала у січні 1902 року, хоча оздоблювальні роботи у зведеному будинку ще не завершились – причиною цьому стала поява великої тріщини в одному з приміщень монастиря, яка, на думку спеціалістів, загрожувала його мешканцям.

У 1904-1914 рр. у будинку, разом із думою та управою, працював сирітський суд, який складався із 6 членів, керував ним Владислав Євстафійович Каменський. Напередодні Першої світової війни управа налічувала 16 осіб: 3 вільні члени та 13 представників із відповідних відділів. Дума складалася із 42 гласних.

Після громадянської війни в будинку почала працювати драматична студія, з 1923 року – робітничий клуб, з 1929 року – музичний гурток.

У 1935 році будинок відвели під Палац піонерів, тоді ж почала діяти скульптурна студія. Серед перших її постійних членів став П.М. Криворуцький, у майбутньому відомий скульптор. За допомогою профспілок провели ремонт будівлі, з’явилися каналізація, дитсадок, вбиральні.

У 1944 році після визволення Бердичева від німецьких окупантів в Палаці розмістився військовий госпіталь, в якому лікувались радянській бійці. 10 лютого 1944 року виконком Житомирської обласної ради трудящих прийняв постанову №50, якою зобов’язав передати всі дитячі та шкільні будинки за призначенням. Керуючись цією постановою виконком Бердичівської міської ради своєю постановою №22 від 01 березня 1944 року «О передаче помещения Дворца Пионеров из ведения военного Госпиталя в ведение Исполкома Бердичевского горсовета депутатов трудящихся» повернув відділу освіти будівлю, надавши госпіталю приміщення по сусідству у будинку №23.

Того ж 1944 року всі кімнати та зали Палацу піонерів обладнали меблями та інструментами для роботи гуртків, наступного року запрацювали фізкультурний майданчик та гуртки – хоровий, художній, юних натуралістів, історичний, фізкультурний та технічний, у 50-60-ті рр. – гуртки авіаційно-технічний, радіотехнічний, умілі руки. Щороку проводились огляди художньої самодіяльності, ранки для учнів молодших та середніх класів, читацькі конференції для старшокласників (спільно із міською бібліотекою), в 70-80-ті рр. запрацювали гуртки танців різних напрямків, драматичний, ляльковий, художнього читання.

У 1993 році Палац піонерів перейменували на Будинок дітей та юнацтва “Творчість”. Відтоді він став комплексним позашкільним навчально-виховним закладом із орієнтацією на досягнення професіоналізму. З 1998 року – член Європейської Організації Народних Культур (ЄФКО). Його вихованці здобули перемоги у конкурсах: 1998 р. – “Соловейко долі” (Чернівці), 1999 р. – “Перлина півдня” (Южне), “Веспремські ігри” (Веспрем, Угорщина), 2000 р. – “Ранкова зірка” (Одеса).

З 2001 р. – Будинкові дитячої творчості присвоєно ім’я Олександра Разумкова (1959-1999), відомого політолога-аналітика України, у минулому гуртківця Палацу піонерів.

Будинок творчості нині відвідує близько 1500 вихованців віком від 4 до 25 років, працюють 45 вчителів, 32 гуртки, серед яких театр пісні “Краплинки”, ансамбль народного танцю “Радість” та ансамбль спортивного бального танцю “Валентина” мають звання “Зразковий”.

29 вересня 2001 року під час проведення Дня міста Бердичева на стіні зліва від центрального входу до Будинку дитячої творчості урочисто відкрили меморіальну дошку (53 см × 27 см) на честь Олександра Разумкова з присвятним написом та барельєфом. На меморіальній дошці викарбовано напис: “В цьому будинку з 1966 року по 1978 рік зростав, мужнів, виховувався, стаючи особистістю, Олександр Разумков” та барельєф із профілем обличчя О.В. Разумкова. Відкривали меморіальну дошку міський голова Олексій Хилюк і близький друг та послідовник Олександра Разумкова, голова аналітичної групи Ради Національної Безпеки і Оборони України Анатолій Гриценко.

24 червня 2009 року на позачерговому пленарному засідання міської ради прийнято рішення про реорганізацію дитячих позашкільних закладів – Будинку дитячої та юнацької творчості ім. О. Разумкова, Центру науково-технічної творчості та Екологічного центру. Відтепер вони об’єднані в один заклад – Центр позашкільної освіти ім. О.В.Разумкова із центральним приміщенням на вулиці Вінницькій, 21.

Джерела та література:

Державний архів Київської області. – Ф.10, оп. 1, спр. 209. – Арк. 1.

Архівний відділ Бердичівської міської ради. Ф.525, оп.1, спр.183Б. – Арк. 15-17.

Костриця М.Ю., Пашківський Ф.Б. Бердичів: Історико-краєзнавчий нарис. – Житомир: М.А.К., 2000. – с. 45.

Майданник С., Пекер К. Наш земляк – скульптор Петро Криворуцький. // Бердичівщина: поступ у трете тисячоліття. Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” — Т. 22. — Житомир-Бердичів: М.А.К., 2001. – С. 82-86.

Памятная книжка Киевской губернии на 1857 г. – К., 1857. – С. 382.

Памятная книжка Киевской губернии на 1915 г. – К., 1915. – С. 110.

“Радянський шлях”. – Бердичів. – 6 липня 1956. – №81.

Социалистическое строительство на Житомирщине. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 48.

Статистическое описание Киевской губернии, изданное тайным советником сенатором Иваном Фундуклеем. – СПб, 1852. – Ч. 1. – С. 435.

Свято Бердичева // “Земля Бердичівська”, №74 (15094) від 04.10.2001 р., с. 1.