Околиця села Бистрик, наприкінці вулиці Захисників України (до цього вулиця мала іншу назву – імені Ніни Крупської). Фактично на межі населених пунктів Бистрик та Житинці знаходиться пам’ятний знак загиблим радянським воїнам 333-го полку 117-ї гвардійської стрілецької дивізії, які загинули у бою 6 січня 1944 року.
Пам’ятний знак відкрили 9 травня 2010 року. Ініціаторами встановлення пам’ятного знаку стали колишні воїни 117-ї стрілецької дивізії, які пам’ятали про ті страшні події січня 1944 року.
6 січня 1944 року воїни 333-го полку 117-ї гвардійської дивізії без проведення попередньої розвідки пішим маршем по дорозі вирушили з села Бистрик у бік села Житинці. У цей час вони й потрапили у засідку, організовану німецькими підрозділами на околиці Бистрика – дорога тут проходить між горбистої місцевості та звертає до села під прямим кутом, унеможливлюючи огляд. У літературі та спогадах ветеранів подаються суперечливі факти та висновки. Так, безпосередній учасник тих подій командир взводу автоматників 333-го гвардійського стрілецького полку Стефан Лівінський згадував, що сталось це в ніч на 7 січня, на радянських бійців напала ворожа піхота за підтримки двадцяти танків та бронемашин, і радянські війська не встигли розгорнутись у бойові порядки. Всього у короткому бою загинуло 163 радянських воїна, також ворогом було знищено обоз та до трьох десятків коней. Поховали загиблих радянських воїнів у братських могилах сіл Бистрик та Житинці.
Пам’ятний знак являє собою стелу, виготовлену з граніту. Перед стелою встановлено плиту з присвятним написом: “На этом месте 6 января 1944 г. в бою за освобождение с. Быстрик и с. Житинцы от немецко-фашистских захватчиков погибло 163 воина 333 полка 117 гвардейской дивизии. Поклонись им. Запомни это современник! Запомни и передай потомкам”. На зворотний стороні стели також розміщено напис: “Боевой путь 117-й дивизии начался 18.10.1943 от Тамани и прошел до Берлина. Последний бой 11.05.1945 Чехия. За успешные боевые действия при освобождении города Бердичева от немецко-фашистских захватчиков и проявленные при этом мужество и отвагу 117-й гвардейской стрелковой дивизии присвоить наименование Бердичевской. 6 января 1944.”.
Через декілька років після відкриття первісного пам’ятного знаку тут створили меморіал.
Джерела і література:
Кравченко В. Житинці пам’ятають своїх героїв. // “Земля Бердичівська”, №22 (15766) від 28.05.2010 р.
Редич В.Л. Історія рідного краю. Східна Волинь, Бердичівщина, с. Маркуші. (Від Черняхівської культури до сьогодення): Історико-документальний нарис. ─ Ірпінь. ПП “Сідько”, 2003. ─ с. 193.
Н. Соловйова. Пам’ять про них вічна. // «Радянський шлях», №155 (8259) від 29.09.1965 р., с. 4.
Корнійчук П.П. На віки і тисячоліття. Оповіді. – Видавець ПП Пасічник М.П. – 2009 р. – с. 27-38.