Home Край в історичних нарисах Бердичів і восьме чудо світу

Бердичів і восьме чудо світу

1650
0
SHARE

150 років тому через Бердичів проклали телеграфну лінію Лондон-Калькутта

У 1870 році в світі з’явився перший прообраз глобального зв’язку: британці провели з Лондона до Калькутти безперервну телеграфну лінію, частина якої пройшла по території сучасної України.

Недарма Індо-Європейську трансконтинентальну телеграфну лінію, що сполучає Європу з Азією та прокладену з Лондона в Індію, назвали восьмим чудом світу. Навіть на сьогоднішній день той грандіозний проєкт по прокладці телеграфного кабелю прямого сполучення протяжністю 11 тисяч кілометрів викликає захоплення. Наприкінці ХІХ століття Британська імперія, користуючись досягненнями науково-технічного прогресу, задалася метою забезпечити зв’язок із усіма своїми віддаленими колоніальними володіннями. Самим масштабним виявився маршрут, що проходить із Британії в Індію через Лондон, Берлін, Варшаву, Київ, Одесу, Керч, Катеринодар (Краснодар), Тифліс (Тбілісі), Тегеран, Карачі, Калькутту.

Картосхема проходження Індо-Європейського телеграфу.

До робіт на території Росії приступили у 1868 році. Слід зазначити, що на той час ще не існувало потужних апаратів, здатних передавати повідомлення по кабелю на таку відстань. У популярних тоді апаратів Морзе і друкувальних апаратів Хьюза не вистачило потужності навіть для лінії зв’язку Лондона з Тегераном на відстані 6 тисяч кілометрів. Та ось за справу взялося німецьке телеграфне підприємство «Siemens & Halske», запропонувавши уряду Великобританії свої послуги разом із новим особливим телеграфним апаратом, з можливістю запису і контролю переданих телеграм. Роботи одночасно проводилися на територіях усіх країн-учасників проєкту. До початку робіт у Росії також почали будувати лінію з Тифлісу до кордону з Персією (сучасний Іран), тим самим готуючи її для приєднання у південно-східній частині до європейської.

Бюджет проєкту склав 450 тис. фунтів стерлінгів. Фірма «Siemens & Halske» внесла до проєкту п’яту частину коштів – 90 тис. фунтів.

Торговий лайнер Great Eastern в 1865 році був переобладнаний для укладання кабелю по дну океану.

У рекордному проєкті взяв участь ще один рекордсмен – побудований у 1860 році корабель «Great Eastern». Він майже півстоліття був найбільшим судном у світі та на початку призначався для переходів до Індії навколо Африки без дозавантаження паливним вугіллям. Через п’ять років після спуску на воду його переобладнали для укладання телеграфного кабелю по дну океану.

На Кавказькій ділянці кабель спочатку проклали на дні моря уздовж берега. Однак незабаром після закінчення робіт кабель через землетрус порвався у декількох місцях. Ця аварія поставила терміни здачі телеграфу під загрозу зриву. Тоді вирішили перенести трасу лінії і прокласти її на березі, на стовпах. Для перенесення лінії у потрібні терміни виникла потреба у значній кількості робітників. Для цього Карл Сіменс підвищив будівельникам платню, а також сплатив композиторам Ганське і Волхаберу значні гонорари, щоб ті написали «Марш телеграфістів». У найкоротші терміни цей марш став популярним в Австро-Угорщині, що дозволило завербувати необхідну кількість працівників.

Телеграфіст у службовій формі.

Урочисте відкриття Індо-Європейської лінії відбулося 12 квітня 1870 року, коли з Лондона в Калькутту передали текст державного гімну «Боже, бережи королеву» разом із табелем зарплати телеграфістам. При цьому швидкість передачі повідомлення для того часу була просто фантастичною – всього 28 хвилин.

Новий телеграф проходив кількома українськими містечками, і це сприяло їх економічному розвитку. Жителі Бердичева швидко оцінили блага цивілізації. Робота на Індо-Європейському телеграфі вважалася престижною. За неї добре платили, бо крім уміння поводитись із технікою, співробітники мали володіти кількома іноземними мовами: повідомлення приймалися російською, французькою та німецькою. До того ж телеграфістам видавали красиву форму. Телеграфна лінія проходила через місто Бердичів по вулиці Білопільській (теперішня Європейська). До сьогодні зберігся будинок по вулиці Луппова (на той час – вулиця Грецька, після Жовтневої революції – Комінтерна), побудований одночасно з лінією. У цьому будинку знаходився технічний пункт телеграфу.

Будинок по вулиці Луппова (Грецькій), в якому знаходився
пункт Індо-Європейського телеграфу, квітень 2020 р.

Місцевий краєзнавець Анатолій Горобчук, досліджуючи діяльність телеграфу, наводить такі статистичні дані: вже у 1881 році бердичівським міським телеграфом прийнято для подальшої передачі у різні куточки Росії 264 адміністративних телеграм (або як їх тоді називали – депеші), 9271 комерційна телеграма, 5 газетних і 13653 інших повідомлень. З міжнародних кореспонденцій з іноземними державами відправлено одну адміністративну, 1358 комерційних і 1328 інших телеграм, а отримано одну адміністративну, 1415 комерційних і 930 приватних телеграм. Цього ж року через бердичівську станцію пройшло для відправлення далі 198 158 депеш. Усіх же депеш, рахуючи й безкоштовних телеграфного відомства, пройшло 257 237 одиниць та отримано за відправлені телеграми в межах Імперії 16 045 руб. 63 коп., за кордон – 2 945 руб. 13 коп.

Поштова листівка початку XX ст. На задньому фоні – високі дерев’яні опори,
на яких підвішені дроти Індо-Європейського телеграфу.

Слід зазначити, що повітряна лінія у своєму складі мала три мідні дроти, підвішені через ізолятори на дерев’яних та чавунних стовпах. Два дроти використовувалися Британією, а третій проклали для потреб Росії. Цікавим є той факт, що земля навколо кожного телеграфного стовпа у радіусі трьох метрів вважалася власністю Британської імперії (король Георг V викупив її у Росії). Отож кожен, хто мав британське підданство, увійшовши на цей клаптик землі, вважався таким, що перебуває на території Британії (з усіма відповідними наслідками).

Після Жовтневого перевороту за вказівкою революційного уряду телеграфну лінію націоналізували. А в 1922 році, після підписання угоди з Великобританією про спільну експлуатації, телеграф справно продовжив свою роботу до 1931 року. Після Другої світової війни, коли проводилась заміна телеграфних стовпів, чавунні опори здали в металобрухт або використали для інших господарських потреб.

До закриття лінії призвели не технічні недоліки, а зростання кількості безпровідних радіозв’язків після Першої світової війни. Тим не менше, Індо-Європейський телеграф став важливим кроком на шляху до глобалізації світу та помітною віхою для «Siemens & Halske» в становленні глобальної корпорації.

Примітно, що через індоєвропейський телеграф передавалися також повідомлення з Америки до Австралії, адже на той час ще не проклали підводний кабель від Америки до Австралії. Тому телеграми передавалися в Лондон, далі в Бомбей, а з Бомбея – в Японію та Австралію. Згідно з виявленими у тбіліському архіві даними, у 1880 році за допомоги індоєвропейського телеграфу передали 42 719 повідомлень.

Ця лінія зв’язку мала глобальний вплив на економіку та політику багатьох країн світу. Власне, як і весь подальший розвиток світової телеграфної системи.

Лариса КОЛОМІЄЦЬ,
науковий співробітник Музею історії м. Бердичева.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here