Home Край в історичних нарисах Бердичів та брати Енні

Бердичів та брати Енні

3744
2
SHARE

“Изъ 1068 десятинъ, считающихся подъ городомъ, казнђ принадлежитъ 320 десятинъ; это такъ называемая Юридивка, Быстрицкой волости, конфискованная отъ частныхъ владђльцевъ въ казну послђ 1863 года. Остальныя 748 десятинъ принадлежатъ наслђдникамъ послђдняго владельца г. Бердичева изъ рода князей Радзивиловъ и раздђлены на шестъ равныхъ частей, изъ которыхъ тремя частями владђетъ графиня Марія Николаевна Тышкевичь, двумя — мђстные помђщики Енни, а одною – княгиня Марцелина Михайловна Чарторійская.

“…мђстные помђщики Енни…” Це практично єдина згадка про бердичівських купців братів Енні (або Єнні), яку можна віднайти в доступній широкому загалу історичній літературі про Бердичів. Зокрема, представлена цитата – з праці полковника Івана Петрокова “Бердичів”, виданій у 1882 році.

І все ж, ким були брати Енні? Як їх життя пов’язане з нашим містом? На ці питання постараємось віднайти відповіді.

Гавриїл Гавриїлович Енні
(Gabriele Jenni).

Брати Енні (нім. Jenny) – нащадки німецьких колоністів, вихідців із Бранденбургу та Вюртембергу. Ще за часів Катерини II під Санкт-Петербургом на правому березі Неви була заснована німецька колонія Новосаратовка, яка й стала місцем народження братів.

До сьогодні історія зберегла імена трьох братів – Фрідріха, Фердинанда та Гавриїла. Відомості про Фрідріха Енні практично відсутні. А от Фердинанд та особливо Гавриїл залишили більш ніж помітний слід як в історії нашого міста, так і в історії України.

Середню освіту Гавриїл Гавриїлович Енні (Gabriele Jenni) отримав у Швейцарії — в реальному училищі Цюріху. По тому вступив до Дрезденського політехнікуму. Практичний досвід під час навчання здобував у 1879-1880 рр. на машинобудівному заводі “Cail, Halot et C-ie” у Брюсселі. Диплом про вищу освіту отримав 1882 р. зі званням інженера-механіка. У 1882-1883 роках Гавриїл Енні працював у Варшаві на заводі Акціонерного товариства механічних і гірських заводів “Лільпот, Рау и Левенштейн”, брав участь як представник підприємства у XV Всеросійській художньо-промисловій виставці (Москва, 20 травня — 15 вересня 1882 р.).

У 1884 році Гавриїл переїхав на українські терени для роботи в цукровій промисловості, отримавши посаду на Кальнакському (Кальницькому) цукровому заводі в Липовецькому повіті Київської губернії. Окрім керівництва Кальнакським цукровим заводом, він займався родинним бізнесом. Разом із братом Фердинандом та естонським купцем Карлом Вейсе, вклавши по 100 тис. руб. кожен, Гавриїл Енні став компаньйоном голови Київського біржового комітету, відомого підприємця і мецената Миколи Хрякова в реалізації ідеї створення в Києві пивоварного заводу на взірець найкращих європейських підприємств та увійшов до складу правління Акціонерного товариства «Київський пивоварний завод».

Обладнання для заводу надійшло з відомого традиціями пивоваріння чеського міста Пльзень, хміль завозили з Богемії і Баварії, а згодом — з-під Полтави та Сквири. Невдовзі завод знали не лише в Київській, а й у Чернігівській, Бессарабській, Херсонській та інших губерніях, за кордонами Російської імперії. Він давав істотні прибутки власникам. Вкладаючи гроші в справу пивоваріння, брати практично не ризикували, оскільки Фердинанд Енні був зятем власника Одеського пивоварного заводу Вільгельма Санценбахера й після його смерті отримав завод у власність родини.

У цей період в житті братів вперше з’являється згадка про Бердичів – в нашому місті підприємці створили складський центр, який увійшов до розгалуженої мережі складів та пунктів збуту продукції Київського пивоварного заводу.

Компанія «Ф. Енні і Ко» невдовзі стала першим великим пивоварним заводом на півдні Російської імперії. Під час Одеської виставки сільськогосподарської і фабричної промисловості в 1884 р. завод отримав золоту медаль «За відмінну якість різних сортів пива». Продукцію заводу Енні експортували в Кишинів, Крим, Константинополь, Смирну, Салоніки, Трапезунд, Хайфу, Яффу. Бочкове пиво одесити куштували у відкритому заводом Енні пивному ресторані “Гамбринус”.

1896 року Фердинанд Енні разом із дружиною Оттилією та іншими членами родини Вільгельма Санцебахера заснували акціонерне товариство “В. Санценбахер і Ко”, яке володіло двома заводами для виготовлення мила, свічок, стеарину, гліцерину тощо. Десять років по тому заводи було виставлено на аукціони за несплату позички Бессарабсько-Таврійському земельному банку. На торгах 8 червня 1906 р. за 75.850 руб. їх викупив Гавриїл Енні й за рік заклав їх у тому самому банку.

Успішні брати-підприємці активно підтримують один одного. Так, Гавриїл Енні входить до складу Товариства Маловисківського бурякоцукрового заводу, директором-розпорядником якого був деякий час його брат, а також входить до складу правління Товариства машинобудівельного заводу “Прогрес” у Бердичеві (у 1916 році до складу правління увійшов і Фердинанд). На цей час бердичівський “Прогрес” випускає обладнання для цукрових заводів, а з початком Першої світової війни отримав військові замовлення, що призвело до значного розширення виробництва і, відповідно, зростання прибутків його власників.

За відомостями 1913 р., Ф.Ф., Ф.Г. і Г.Г. Енні залишались співвласниками Кальницького цукрового заводу і, відповідно, членами правління товариства. Г.Г. Енні був головою правління Янушпільського (Іванопільського) цукрового заводу Волинської ґубернії; співвласником і членом правління товариства Хреновецького й Венедичанського цукрових заводів Подільської ґубернії. Ф.Г. і Г.Г. Енні були співвласниками Кам’яногірського цукрового заводу та членами правління товариства «Соб». Крім того, Ф.Г. і Г.Г. Енні орендували Пивецьку і Пієвську цукроварні в Канівському повіті Київської ґубернії – у товариства Романівських цукрових заводів.

Після Жовтневого перевороту в Росії та початку громадянської війни на її теренах брати Енні втрачають майже все, чим володіли до цього. Правда, у грудні 1917 року з початком українсько-більшовицької війни Гавриїл Енні запопадливо позбувся своїх одеських заводів, продавши їх купцеві Мойсею Турчину. Більш того, як представник промислової еліти, завдяки своїм зв’язкам та походженню Гавриїл отримав підданство нейтральної Швейцарії, що відіграло значну роль у його подальшому житті.

У жовтні 1917 року між Україною та Швейцарією були встановлені дипломатичні відносини. І уряд цієї маленької європейської держави скористався отриманою можливістю та запропонував своєму новому підданому представляти її інтереси в новоутвореній українській державі. Так Гавриїл Енні став першим швейцарським дипломатом – консулом Швейцарії в Києві за часів Української Народної Республіки та Гетьманату (в 1917-1918 рр.).

Проживав новоспечений консул у Києві в будинку на вулиці Хрещатик, 8-б, кв. 4. 10 вересня 1918 року Гавриїла Енні було обрано дуайєном – старійшиною консульського корпусу. Та робота швейцарським консулом не була тривалою – коли крісло під Скоропадським почало хитатись, на початку листопада 1918 року Гавриїл Енні залишив Київ. Повернувся лише у січні 1919 року, а вже у лютому в Київ увійшли більшовики… На тлі брутального ставлення радянської влади до іноземних консулів, дипломати стали спішно від’їжджай до своїх країн. Перед своїм виїздом, який супроводжувався численними утисками, Гавриїла Енні “попросили” безоплатно передати своє житло новій владі, що він і зробив. На поселення одразу набралося безліч претендентів — “відповідальних”, “радянських” та інших організацій, які “гарантували зберегти все майно і навіть передати його згодом за описом”. Звичайно, нічого цього виконано не було…

Подальша доля Гавриїла Гавриїловича Енні – підприємця, промисловця, одного з колишніх власників бердичівських підприємств, на жаль, невідома.

До сьогодні залишилось невідомим і те, чому купці Енні були “местными помещиками“, як вказував Петроков, хто з них та за яких обставин став власником частини Бердичева. Відповіді на ці запитання можливо вдасться отримати, ознайомившись зі змістом фонду Житомирської Дворянської опіки, який містить “Справи про управління Житомирською дворянською опікою секвестрованих маєтків бувших Бердичівських купців Єнні”. Документи цього фонду нині зберігаються в Державному архіві Житомирської області, але доступ до них, з огляду на карантин, поки неможливий. Отже, попереду нас чекає цікава робота та нові відкриття з історії рідного міста.

Анатолій Горобчук.

Джерела і література:

Петроков И. Бердичев. // Киевская старина. – 1882. – № 11.

Фабрично-заводские предприятия Российской империи. – №7642, 7676, 7697-7698, 7797, 7839 (Д).

Н.Й. Романюк. Роль підприємництва в розвитку аграрного сектору економіки Правобережної України (друга половина XIX – початок XX ст.) – Український історичний журнал. – 2013. – №3, с. 113-128.

Матяш І.Б. Українська консульська служба 1917-1923 рр. як державний інститут: становлення, функціонування, персоналії [Текст] / Ірина Борисівна Матяш. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2016. — c. 30, 320, 322, 323, 328, 330, 338, 339, 346, 371, 372, 383, 385, 435, 438.

Ф. 4. Житомирська дворянська опіка. м. Житомир Волинської губернії. Опис 1. Укази та циркуляри. Інвентарні описи маєтків. Звіт Житомирської дворянської опіки за 1831 рік (спр. 63). Протоколи та журнали Житомирської дворянської опіки. Справи про призначення опікунів над малолітніми дітьми померлих дворян. Справи про встановлення адміністративного управління над маєтками померлих поміщиків. Справи про управління Житомирською дворянською опікою секвестрованих маєтків бувших Бердичівських купців Єнні. 781 од. зб. 1819-1871 рр.

2 COMMENTS

  1. Очень приятное заочное знакомство с Бердичевский краеведом Анатолием Горобчуком на почве общего интереса к судьбам швейцарских братьев Енни, которых причисляют к дореволюционной бизнес-элите Киева и Одессы. Можно утверждать, что все имеющиеся на сегодняшний день сведения об этих замечательных людях разрознены и довольно противоречивы, но их много, потому что это были яркие личности на украинском небосклоне второй половины ХIX – начала ХХ столетия.
    Братьев было двое – Фридрих Енни жил в Одессе, Генрих Енни – в Киеве, но бизнес в основном был общий. Фигурируют они в литературных источниках под различными именами, что было достаточно распространено среди иностранных инвесторов того времени. Это иногда озадачивает и подчас не даёт возможности двигаться в нужном направлении, но сейчас у меня на эту неразбериху выработался какой-то особый иммунитет. Всё это я пишу, поскольку в статье заметила эту же неоднозначность с именами.
    Давайте познакомимся. Я внучка человека, который был более десяти лет управляющим делами Гавриила Гаврииловича Енни, сына Генриха Енни. Контора с названием «Прогресс» находилась в Киеве, на Крещатике, в доме №3, рядом с конторой « Братья К. и А. Вюрглер в Киеве» и Правлением Товарищества Демеевской фабрики парового шоколада и конфет. Контора была образована в 1903 году и позволяла контролировать деятельность Бердичевского машиностроительного завода «Прогресс» и ещё 12-ти сахарных заводов, связанных между собой определёнными договорами и вложенными в производство капиталами Енни. Вот Вам и разгадка о принадлежности части бердичевский земли и складских помещений . А о заводе «Прогресс» я вообще промолчу – это ваш по праву объект для исследований.
    Дед мой оставил после себя воспоминания, каждую строчку в которых мне приходилось разгадывать как детективный сюжет для спецслужб типа НКВД (время было советское, даже сталинское). Приведу наиболее яркий пример: фамилию своей будущей жены он обозначил буквой К., потому что, она его могла, наверное, скомпрометировать перед советской властью – её отца знала вся Российская империя и Европа. А воспоминания касались его пристрастия к сценическому искусству, и тут он был до удивления откровенным. Мой интерес к его жизни в Киеве возник, когда я, будучи прикованной к постели вследствие болезни, открыла его семейный альбом с фотографиями и около тридцатью почтовыми открытками столетней давности (1903 – 1913гг.) Почти все они были от Гавр. Енни ( он же G. Enny, или Габриэль Енни), несколько – от его отца, Генриха Енни. Приходили они изо всех концов Европы, куда ездил неугомонный Г.Г. Енни на отдых, или по делам. Столько в этих нескольких строчках, умещавшихся на маленьком кусочке картона, было теплоты и неподдельного участия, что я поняла, что их связывали, кроме дел, ещё очень крепкие узы дружбы. Дружбы, которая всегда на первом месте, от которой всегда тепло и светло. А в 1907 году он стал крёстным отцом его сына Сергея, будущего моего отца.
    Знаете, с тех пор я окунулась в водоворот тех событий и чувств, а почтовые открытки превратились в островки человеческой памяти, связались между собой и образовали вокруг ощутимые мною какие-то теплые перемещения в пространстве и во времени, что-то наподобие течения Гольфстрим. Моего маленького Гольфстрима! Теперь часть его уже оформилась в повесть под названием « Киевский вальс открыток», охватывающую период 1903 – 1913 годов. Собран материал и для второй повести «Пируэты России и Украины 1917 – 1920 годов». Всё это я пишу, потому что почувствовала родственную душу, Вашу высокую увлечённость теми исследованиями, которые Вы проводите как настоящий научный сотрудник его величества города Бердичева. Больших вам удач и открытий!
    Генрих Мельхиорович Енни ( 1829 – 1904гг.) проживал в Киеве по Мариинско-Благовещенской улице в двухэтажном мезонине, №54, а его сын Габриэль Генрихович ( или Гавриил Гавриилович) – на противоположной стороне, в двухэтажной усадьбе № 53, которая служила ему и как приёмная почётного консула, которым он был по совмещению с основной предпринимательской деятельностью. Его дети жили и учились в Вене, куда он часто ездил. О Фридрихе Мельхиоровиче (или Фридрихе Гаврииловиче, или Фёдоре Фёдоровиче) – учредителе Одесского пивоваренного завода «Енни и К°» на Бугаевке, я знаю гораздо меньше, но это был не менее интересный и образованный человек, зять прославившегося в Одессе Вильгельма Санценбахера своим строительством городского цирка. Надеюсь, что история откроет ещё много интересного об этой замечательной династии Енни.

    • Очень интересные данные Вы рассказали в этом большом коментарии! Премного благодарен. Думаю, всё это пригодится если и не сейчас, то в скором будущем, когда удастся добраться до архивов и исследовать их.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here