Додому Історія Медіатека Бердичів (комплект з 18 кольорових листівок), 1984 р.

Бердичів (комплект з 18 кольорових листівок), 1984 р.

74
0
ПОДІЛИТИСЬ

Фото В. Клепка. “Бердичів”. Комплект з 18 кольорових листівок. Автор тексту Р. Помазкова. Київ. © Редакція українських календарів і художніх листівок. 1984. “Радянська Україна”. Тираж 46000 комплектів. Зам. 06261. Ордена Леніна комбінат друку видавництва “Радянська Україна”. Ціна 60 к. БФ 00912.

На обкладинці: Жовтнева площа.

Бердичів

Для тих, хто подорожує Поліським краєм, воно не може лишитися непоміченим — гамірливе 80-тисячне місто за півсотні кілометрів од Житомира, другий після нього в області центр студентської молоді. І справа не лише в тому, що його ні об’їхати ні обійти, цей важливий транспортний вузол на залізничній магістралі Ленінград — Одеса, на автотрасі Київ — Вінниця. Сучасне, охайне, затишне, по-південному привітне місто не обминуть туристи, які знайомі з його багатою біографією і знають, що бували у ньому Т. Шевченко і декабристи, жили й трудилися письменники Шолом-Алейхем й Оноре де Бальзак (він брав шлюб з Евеліною Ганською в місцевому костьолі св. Варвари), гастролювали А. Бучма та І. Паторжинський, громили у громадянську петлюрівців і білополяків М. Щорс і С. Будьонний.

Та не лише історією, а й чарівливими краєвидами полонить серце сьогоднішній Бердичів, милує око добротною реконструкцією старовинних будівель і чітким, раціональним сплануванням нових кварталів.

Зовсім ще молоде за життєвим стажем місто, яке стало відомим завдяки галасливим ярмаркам, котрі збирали комерсантів усього світу, одержало воно статус повітового 1846 р. Мало тоді лише 11 небрукованих вулиць, 80 вигнутих питальником провулків, 4 так звані площі. Безладно забудоване, погано освітлене, пронизливо сморідне влітку од вимочуваних у річці шкір, місто, що потопало весною й восени у непролазній грязюці, вражало гірким контрастом між розкішшю і злиднями, справляло воно найприкріше враження на усіх приїжджих. Бальзак, наприклад, писав, що “вулиці тут танцюють польку, деякі з них нахилені вправо, другі вліво, а треті вперед…”

Справжня слава — осяйна гостя — все ж запломеніла над Бердичевом. І створили її працьовиті руки жителів, що поспішають ранками до прохідних 30 промислових підприємств. То вони виготовляють хімічне устаткування на заводі “Прогрес”, експоноване на міжнародних ярмарках, випускають токарно-револьверні верстати з маркою заводу “Комсомолець”, що надходять у десятки країн світу. Це вони відбудували місто після руйнівного нашестя фашистів у період Великої Вітчизняної війни, а нині день у день піклуються, щоб їх рідний Бердичів був свіжий та ошатний будь-якої пори року. І він дійсно красивий: чи то уквітчаний рожевим кипінням садів, чи вбраний у зелень тінистих алей парків, вкритий багряним килимом опалого листя чи засипаний снігом, коли так і здається, що от з-за повороту вилетять сани Снігуроньки, котра їде у гості до берендеїв.

Правда, жителі Бердичева не називають себе так. Але ж знаходили у давніх грамотах написання його “Берендичі”… Мовознавці-топонімісти, сперечаючись про походження географічної назви, ведуть її від слов’янського “берда” — урвище, і від власного імені Бердич, засновника хутора в 1400-х роках, і від тюркського “берендичі” — плем’я берендеїв, як у сиву давнину називали хоробрих захисників південних кордонів Русі. Казкові берендеї, звичайно, мало схожі на своїх реальних тезок. Проте надто спокусливо весь родовід красивого міста пов’язати ще і з легендарним минулим.

На обложке: на реке Гнилопяти.

Бердичев

Для путешествующих по Полесскому краю он не может остаться незамеченным — оживленный 80-тысячный город в полусотне километров от Житомира, второй после него в области центр студенческой молодежи. И дело не только в том, что его ни объехать ни обойти, этот важный транспортный узел на железнодорожной магистрали Ленинград — Одесса, на автотрассе Киев — Винница. Современный, чистый, уютный, по-южному приветливый городок не пропустят туристы, знакомые с его богатой биографией, знающие, что бывали в нем Т. Шевченко и декабристы, жили и трудились писатели Шолом-Алейхем и Оноре де Бальзак, венчавшийся с Эвелиной Ганской в местном костеле св. Варвары, гастролировали А. Бучма и И. Паторжинский, что громили здесь в гражданскую петлюровцев и белополяков Н. Щорс и С. Буденный.

Но не только историей, а и очаровательными пейзажами полонит сердце сегодняшний Бердичев, радует глаз добротной реконструкцией старинных зданий и четкой, рациональной спланированностью новых кварталов.

Совсем еще молодой по жизненному стажу город, ставший известным благодаря шумным ярмаркам, собиравшим коммерсантов всего мира, получил он статус уездного в 1846 г. Имел тогда лишь 11 немощеных улиц, 80 выгнутых вопросом переулков, 4 так называемые площади. Беспорядочно застроенный, плохо освещенный, пронзительно смрадный летом от вымачиваемых в реке кож, утопающий весной и осенью в непролазной грязи, поражающий горьким контрастом между роскошью и нищетой, производил он самое тягостное впечатление на всех приезжающих. Бальзак, например, писал, что “улицы тут танцуют польку, некоторые из них наклонены вправо, другие влево, а третьи вперед…”

Подлинная слава — лучезарная гостья — все-таки засияла над Бердичевом. И создали ее трудовые руки жителей, спешащих по утрам к проходным 30 промышленных предприятий. Это они изготовляют химическое оборудование на заводе “Прогресс”, экспонируемое на международных ярмарках, выпускают токарно-револьверные станки с маркой завода “Комсомолец”, поступающие в десятки стран мира. Это они восстановили город после разрушительного нашествия фашистов в период Великой Отечественной войны, а нынче день ото дня заботятся, чтобы их родной Бердичев был свеж и наряден в любое время года. И он действительно красив: расцвеченный ли розовым кипением садов или чарующий тенистыми аллеями парков, укрытый багряным ковром опавшей листвы или осыпанный снегом, когда так и кажется, что вот из-за поворота вылетят сани Снегурочки, едущей в гости к берендеям.

Правда, жители Бердичева не называют себя так. Но ведь находили же в старых грамотах написание его “Берендичи”… Языковеды-топонимисты, споря о происхождении географического названия, ведут его от славянского “берда” — пропасть, и от собственного имени Бердич, основателя хутора в 1400-х годах, и от тюркского “берендичи” — племя берендеев, как в седую старину нарекли храбрых защитников южных границ Руси. Сказочные берендеи, конечно, мало похожи на своих некогда, живших тезок. Но как заманчиво всю родословную красивого города связать еще и с легендарным прошлым.

Вулиця В.І. Леніна.
Педагогічне училище.
Універмаг “Ювілейний”.
Містечко атракціонів у парку ім. Т.Г. Шевченка.
Пам’ятник радянським воїнам – визволителям міста від фашистських загарбників. Архітектор Л. Мущицький.
На річці Гнилоп’яті.
Магазин “Дитячий світ”.
Замок-фортеця ордена босих кармелітів. Фрагмент.
Пам’ятник Т.Г. Шевченкові. Скульптор П. Криворуцький.
Залізничний вокзал.
Вулиця Котовського.
Пам’ятник В.І. Леніну. Скульптор К. Васильченко.
Архітектори П. Бірюк, П. Перевозник.
Пам’ятник Г.І. Котовському. Скульптор Д. Красняк. Архітектор Ф. Грінченко.
Медичне училище.
Монумент на честь 25-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Архітектор О. Федорук.
Пам’ятка архітектури XVI-XVIII ст. – замок-фортеця ордена босих кармелітів.
Готель “Дружба”.
Будинок зв’язку.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here