Додому Історія Історія підприємств, установ Бердичівська меблева фабрика (ЗАТ “Бердичівмеблі”)

Бердичівська меблева фабрика (ЗАТ “Бердичівмеблі”)

220
0
ПОДІЛИТИСЬ
Адміністративний корпус меблевої фабрики, 2011 р.

Перші згадки про промислове (не штучне!) виробництво меблів у Бердичеві відносяться до середини XIX століття. Найбільшим у місті на той час був завод так званих “віденських меблів” (назва, що пішла від місця зародження стилю – міста Відень, Австрія) підприємця Гелліна, на якому працювало 116 робітників. У цехах Лібермана Г.А. та Журавського Й.Л. працювало по 10, а Цвега А.М. – 8 робітників. Ці меблі прості, але витончені, за своєю програмою демократичні, але технічно віртуозні, вони піклуються про створення затишної і камерної обстановки. Суть технології виробництва віденських меблів така: міцну деревину (зазвичай бук) розм’якшують шляхом кип’ятіння або гарячого пропарювання в металевих формах. Після сушки дерево приймає зігнуту форму. Декоративні можливості такого методу практично невичерпні, а його практичність безпрецедентна – речі незмінно ефектні, достатньо міцні, конструктивно бездоганні і дешеві у виконання, розраховані на масове промислове виробництво (можливість збірки з готових деталей).

У статистичному нарисі від 1901 року про сільськогосподарські, побутові та інші питання, складеному почесним членом Київського губернського статистичного комітету і Київського товариства сільського господарства, генерал-лейтенантом від інфантерії Андрієм Косічем, вказано: “Въ Бердичевђ считается около 30 фабрикъ и заводовъ. Сахарный, 2 чугунно-литейныхъ механическихъ завода, нђсколько мукомольныхъ мельницъ, двђ большихъ табачныхъ фабрики, два заведенія для вђнской гнутой мебели и, наконецъ, цђлый рядъ кожевенныхъ заводовъ”.

З історії міста відомо, що 16 серпня 1903 року робітники меблевих фабрик “Войцехов-Вена” і Межирічера підтримали страйк робітників машинобудівного заводу “Прогрес”, що вказує на їх помітну чисельність та професійну згуртованість.

Історія бердичівської меблевої фабрики розпочалась у вересні 1927 року – саме тоді у Бердичеві створили промислово-кооперативну артіль “Труд”. Артіль знаходилась на Загребеллі, де орендувала два приватних будинки. В одному з них встановили два круглопильні верстати для розкроювання дощок і один стругальний – для їх подальшої обробки. У другому будинку здійснювалося складання виробів. Артіллю виготовлялись кухонні буфети для посуду, працювало в артілі близько 50 працівників. Праця в основному була ручною.

Протягом перших десяти років діяльності колектив артілі “Труд” мав певні здобутки, отримував перехідний Червоний прапор переможців у змаганні між трудовими колективами міста.

У 1934 році артіль перевели на вулицю Медичну в приміщення будинку №7, де раніше виготовлялись срібні ложки (нині тут знаходиться ТОВ “Пам’ять”). У зв’язку з введенням у дію додаткових виробничих площ і певною механізацією технологічних процесів артіль розширила асортимент виготовлюваної продукції, до складу якої входили гнуті стільці, дивани, шкільні парти, столи, лижі.

У 1936 році стався значний спад у роботі колективу – завдання по виготовленню продукції виконали лише на 80 відсотків. Причиною стало те, що правління артілі своєчасно не забезпечило цехи сировиною та допоміжними матеріалами, неналежним чином організувало виробничий процес. Замість того, щоб мобілізувати колектив на виконання виробничих завдань, усунення перешкод у роботі, керівники артілі самоусунулись від вирішення цих проблем. І лише коли було усунуто від керівництва голову правління артілі Ландова справи пішли на краще. У березні 1937 року більше уваги приділили створенню належних умов для роботи колективу, внаслідок чого виробниче завдання місяця вже виконали на 128 відсотків.

Із початком німецько-радянської війни та окупацією Бердичева німецькими військами артіль “Труд” призупинила свою діяльність. Багато її робітників були призвані до лав Червоної Армії, воювали на фронтах Другої світової війни. Коли фронт відійшов далеко на схід, окупаційна влада відновила роботу артілі. Очолив артіль інженер Заєнчківський. У серпні 1941 року запустили в експлуатацію ряд майстерень, і жителі міста могли придбати різноманітні меблі в необмеженій кількості.

Після звільнення Бердичева від німецьких загарбників артіль відновила свою діяльність майже відразу – 11 січня 1944 року. Протягом наступних років підприємство нарощувало виробничі потужності і вдосконалювало технологію виготовлення меблів. За підсумками роботи у січні 1952 року (завдання по виготовленню продукції виконали на 108, а по продуктивності праці – на 126 відсотків) колектив артілі “Труд” був занесений на міську Дошку пошани. Тоді ж колектив освоїв виготовлення дитячих іграшок. Вже десятимісячне виробниче завдання 1952 року по виготовленню меблів колектив артілі “Труд” виконав на 103,8 відсотка. Разом із тим серйозні претензії були до якості продукції. Меблі виготовлялися з порушенням технічних умов, незадовільно здійснювався контроль якості готової продукції.

Наприкінці квітня того ж 1952 року в артілі обладнали новий червоний куток, в якому меблевики могли культурно провести своє дозвілля за столами з підшивками газет, шахами, шашками, доміно, більярдом. А через місяць члени драматичного гуртка артілі показали своїм колегам-меблевикам одноактну п’єсу А. Школьника “На передньому краї”. Добре виконали свої ролі артисти-аматори Л. Шлапак, Н. Дегтяр та інші. Вистава дістала схвалення глядачів.

У 1960 році артіль “Труд” перетворена на державне підприємство і стала називатися меблевою фабрикою. Такі зміни дали змогу колективу значно поліпшити умови праці, нарощувати виробничі потужності, збільшувати об’єми виготовлюваної продукції. У 1969 році кількість працівників фабрики зросла до 138 осіб. Майже всю продукцію складали м’які меблі (98,3% від загального об’єму виробництва).

Значною подією в історії підприємства стало створення у 1974 році на базі Житомирського меблевого комбінату виробничого деревообробного об’єднання “Житомирдерев”, до складу якого увійшла і бердичівська меблева фабрика. Такий захід дозволив піднести на вищий рівень спеціалізацію і концентрацію меблевого виробництва в межах усієї області. Предметна спеціалізація ліквідувала дублювання виготовлення однотипної продукції в цехах і філіалах об’єднання, значно скоротила асортимент виробів, виготовлюваних у підрозділах. Зокрема, бердичівська меблева фабрика після входження до об’єднання в подальшому виготовляла лише спальні набори “Віра”.

Житомирський меблевий комбінат забезпечував усі філіали об’єднання, у тому числі й бердичівську фабрику, облицьованими щитовими елементами і брусковими деталями.

Комплекс споруд меблевої фабрики, 2006 р.

“Друге народження” меблевої фабрики відбулося у 1977 році: на новому майданчику в мікрорайоні Корніловка (вулиця Індустріалізації, 1-а) збудували новий виробничий корпус площею 5400 квадратних метрів, адміністративно-побутовий корпус, котельну та складські приміщення. У світлих і просторих цехах встановили і ввели у дію вітчизняне високопродуктивне на той час обладнання: автоматичну лінію для оброблення і облицювання чотирьох кромок щитових деталей МФК-1, автоматичну лінію оздоблення щитових деталей МЛН-1, верстати для полірування щитових деталей, конвеєр для складання корпусних виробів та багато іншого обладнання. Це дозволило значно наростити виробничі потужності по виготовленню меблів.

Неодмінною умовою вказаних здобутків у той час була постійна турбота керівників підприємства про забезпечення належних побутових умов працівників та високої культури виробництва. Вперше переступивши поріг прохідної підприємства, люди були зачаровані чистотою її території, безліччю квітів, висаджених у клумби та розставлених у виробничих та побутових приміщеннях. До послуг працівників фабрики були надані просторі приміщення для зберігання одягу, чудові побутові кімнати з м’якими зручними кріслами, куточки відпочинку у виробничих корпусах, гарно оформлена зала для проведення загальних зборів колективу. На жаль, таке становище тривало лише декілька років.

Спальний набір “Альбіна”.

Поступово покращувалася якість продукції, а разом із тим зростав попит на неї серед споживачів. На початку 1980 року колектив підприємства отримав надзвичайно важливе завдання – виготовити меблі для готелів та медичних закладів столиці України, які мали обслуговувати учасників XXII Олімпійських Ігор. У тому ж році колектив фабрики освоїв виготовлення нового набору спальні “Альбіна”, якому незабаром вперше в історії підприємства присвоїли Державний знак якості СРСР. Бердичівські меблевики першими в Україні розпочали виготовлення наборів спалень, оздоблених поліефірними емалями світлих тонів із декоративними елементами кольору бронзи.

Протягом 1981 року колектив фабрики виготовив 7300 наборів спальні “Альбіна”, які заслужили добру славу серед споживачів не лише України, а й шести інших республік колишнього Радянського Союзу. Наприкінці цього ж року вперше продукцію фабрики відправили за кордон – до Афганістану. Дещо пізніше бердичівські меблі почали відвантажуватися до В’єтнаму, Монголії, Куби, Австрії та інших країн.

У 1983 році спальний набір “Альбіна” став одним із експонатів на організованій у Москві виставці “Нові зразки меблів масового виробництва для типових квартир” (“Меблі-83”), де були продемонстровані досягнення й передовий досвід по створенню нових зразків зручних та красивих меблів. За результатами виставки колектив фабрики нагородили дипломом третього ступеня, а четверо її працівників були удостоєні бронзових медалей Виставки досягнень народного господарства.

Через декілька років – у серпні 1985 – вперше в історії підприємства його колективу випала нагода представляти свою продукцію на міжнародній виставці “Інтерпобутмаш-85”, яка також була організована у Москві. За активну участь в її роботі підприємство відзначили Дипломом виставочного комітету.

Меблевики Бердичева ще у середині сімдесятих років XX ст. одними з перших в Україні почали відвантажувати споживачам меблі у розібраному вигляді, що дозволяло значно зменшити затрати на пакувальні матеріали і транспортування продукції та стало можливим завдяки підвищенню точності обробки деталей. У 1983 році в зібраному вигляді відвантажувалося лише 8 відсотків продукції (тумбочки приліжкові), що дало змогу заощадити за рік близько 900 кубічних метрів пиломатеріалів, шість тон цвяхів та вивільнити 280 залізничних вагонів.

1987 рік увійшов у історію фабрики тим, що на його початку ввели в дію другу чергу підприємства. Найголовнішим із її об’єктів був виробничий корпус, в якому розмістились оздоблювальний і складальний цехи площею понад сім тисяч квадратних метрів та склад готової продукції площею 1700 квадратних метрів. В оздоблювальному цеху вперше за 60-річну історію підприємства встановили імпортне обладнання. Це була автоматична лінія оздоблення щитових деталей меблів методом ультрафіолетового затвердіння лакової плівки, виготовлена лінія німецькою компанією “Дюр”. Усього в новому виробничому корпусі було обладнано 147 робочих місць, на яких продукція виготовлялась у дві зміни. До складу другої черги фабрики увійшли також котельна з новим високопродуктивним обладнанням, компресорна, пожежне депо, очисні споруди, чотириповерховий побутовий корпус із їдальнею, медпунктом, роздягальнями з душовими кабінами, читальним залом із бібліотекою. В адміністративному корпусі змонтовано автоматичну телефонну станцію (АТС) на 200 номерів, яка забезпечувала оперативним зв’язком усі виробничі приміщення. Будується власна трансформаторна підстанція, що забезпечує електроенергією не лише виробництво, а й увесь прилеглий мікрорайон.

Неподалік від фабрики по вулиці Мучній №52 та №54 підприємством будуються багатоквартирні житлові будинки, квартири в яких надають працівникам підприємства. Обслуговування будинків теплом, гарячою водою та каналізаційними послугами, як балансоутримувач, взяла на себе фабрика. Також поряд будується гаражний кооператив для власників приватних автомобілів. У 1992 році розпочинається будівництво ще одного житлового будинку на 20 квартир.

Зростання продуктивності праці дало змогу через рік виготовити майже 24 тисячі наборів спалень. Та подальші події показали, що не все так добре складається у роботі підприємства. Зокрема, розпочалась кампанія зі збільшення прибутків, але вже за рахунок споживачів. Так, без внесення змін у проектну документацію при комплектуванні виробів меблевики стали недодавати окремі деталі (не знизивши при цьому вартість продукції). Технологію відвантаження виробів у розібраному вигляді також змінили – не стали кріпити фурнітуру на деталі меблів та свердлити гнізда під шурупи, “доручивши” виконувати такі операції споживачам у домашніх умовах. Лише після втручання вищих керівних органів було зупинено таку “творчу” діяльність керівників підприємства.

Значні зміни в діяльності меблевої фабрики стались у 1992 році з виходом зі складу ВДО “Житомирдерев” і утворенням орендного промислово-торгового комбінату “Бердичівмеблі”. Керівники фабрики довго і наполегливо добивались виходу з-під впливу адміністрації об’єднання, яка, як на їх думку, сковувала ініціативу. Наслідки такої самостійності стали очевидними протягом наступних років. Якщо за 17 років у складі ВДО “Житомирдерев” бердичівська меблева фабрика стала передовою серед філіалів об’єднання, то в наступні роки відбувався безперервний спад виробництва. Відповідними стали заробітна платня і матеріальне становище працівників.

Економічна криза початку 90-х років та постійне зростання цін на всі види товарів викликало зниження попиту на набори спалень “Альбіна”. Тому колектив комбінату “Бердичівмеблі” влітку 1992 року освоїв виготовлення нових наборів меблів для кухні під назвою “Мрія-2”. Тим самим здійснилася п’ятнадцятилітня мрія мешканців Житомирщини мати кухонні меблі власного виробництва, які виготовляли до 1977 року в місті Коростень.

У 1993 році бердичівські меблевики також освоїли виробництво комплектів меблів для передпокою та офісних, а через рік матраців двобічної м’якості для комплектування ними наборів спалень “Альбіна”. Згодом освоїли серійне виготовлення набору високохудожніх меблів для спальні “Олена”, куточків м’яких меблів для кухні та для відпочинку. Було освоєно також виготовлення м’яких елементів меблів із пінополіуретану, покривал на ліжка та банкетки, облицювальних матеріалів для пластей та кромок щитових деталей. На виставці “Меблі-93” у Києві бердичівський набір спальні “Клавдія” визнали кращим.

Значне розширення асортименту продукції, на яку був попит у споживачів, дало змогу колективу комбінату добитись у середині 1993 року зростання обсягів виробництва у порівнянні з попереднім роком. На жаль, цей успіх був останньою світлою смугою в історії підприємства. Не виправила становища і зміна форми власності 23 вересня 1993 року, коли підприємство перетворилось у закрите акціонерне товариство “Бердичівмеблі”.

Великі сподівання колективу на кращу перспективу з’явилися зі створенням спільного підприємства з державним металургійним комбінатом “Криворіжсталь”. Саме завдяки такій співпраці і було придбано у 1996 році італійське високопродуктивне деревообробне обладнання на суму 2,8 мільйони доларів. Закуповується та монтується нова квазіелектронна телефонна станція “Атлант” на 1024 номера. Щоправда, її так і не ввели в експлуатацію (у 2001 році керівництво фабрики пропонувало передати цю станцію місцевому підрозділу Укртелекому для подальшої експлуатації, але далі перемовин справа не пішла). Та за все необхідно платити – підприємство не змогло розрахуватись за обладнання, тому 22 травня 1997 року відбувається аукціон із продажу заставленого майна. До продажу пропонується оздоблювально-складальний корпус, цех по виробництву пінополіуретану та технологічне обладнання – лінія АКДА-4, лінія “Бузулук” та інше.

У 1998 році розпочалась реструктуризація підприємства. Деякі цехи виділили в окремі товариства з обмеженою відповідальністю: ТОВ “М’які меблі” виготовляло дивани, тахти, м’які куточки; ТОВ “Євростиль” – високохудожні набори меблів для спальні та кухні; ТОВ “Поролон-Б” – блочний поролон. Було поставлено на серійне виробництво набори меблів із масивної деревини для спальні “Віка” і для кухні К-93, а також м’які куточки “Габріела”, канапки “Роко” та диван-тахту.

Але реструктуризація не дала очікуваного позитивного ефекту – настав різкий спад виробництва. На 1 січня 1998 року виробництво продукції в порівнянні з 1990 роком склало 13,6%. У подальшому спад продовжився: у 2000 році виробництво продукції склало 40 відсотків у порівнянні з роком попереднім. Причинами такої ситуації серед інших стали падіння купівельної спроможності населення, інфляція, підвищення податків, недосконалість законодавчої бази, традиційно висока енергоємність обладнання.

У 1999 році з метою модернізації виробництва ТОВ “Євростиль” уклало з Українською державною інноваційною компанією договір на інноваційну позику у розмірі 910 600,00 грн. Майновим поручителем ТОВ “Євростиль” виступив ЗАТ “Бердичівмеблі”, який надав у заставу майно загальною вартістю 1 427 800,00 грн. На жаль, у подальшому ТОВ “Євростиль” не зміг повернути отримані кошти (повернув лише на суму 10 600,00 грн.). Це привело до того, що ЗАТ “Бердичівмеблі” почав обростати боргами. У наступні 2001-2003 рр. виробництво на фабриці ледь жевріє, що не дає змоги економічно розвиватись та погашати боргові зобов’язання. Також накопичуються борги по заробітній платі у розмірі до 200 тис. грн. І як результат цих подій рішенням господарського суду Житомирської області від 25.04.2003 р. було відкрито справу про банкрутство та розпочато процедуру санації ЗАТ “Бердичівмеблі”. 23 травня 2003 року опублікували оголошення про порушення справи про банкрутство в газеті “Голос України” за №94. 29 травня 2003 року Українською державною інноваційною компанією подано до суду заяву про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 1 137 670,00 грн., яка мотивована невиконанням третіми особами – ТОВ “Євростиль” та ТОВ “Поролон-Б” інноваційних зобов’язань, майновим поручителем по яких виступив боржник.

У 2004 році банкрутом було оголошено і ТОВ “Євростиль”.

Недобудований житловий будинок по вулиці Мучній, 2011 р.

Санація підприємства, як і подальші судові тяганини, тривала до 2008 року. У цей же період у зв’язку з відсутністю коштів фабрика практично не обслуговує багатоквартирні будинки на вулиці Мучній, що належали їй. Власна каналізаційно-насосна станція фактично припинила роботу; каналізація, побутові комунікації приходять у вкрай занедбаний стан. Щоб вирішити цю проблему міська влада прийняла рішення про прийняття будинків до комунальної власності, тут створюються об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ).

У 2008 році до фабрики прийшов інвестор: ТОВ “Надра” (м. Вінниця) викупив недобудований 20-квартирний будинок по вулиці Мучній, що мав 80 %-й стан будівельної готовності. Йому ж Бердичівська міська рада своїм рішенням від 27.12.2007 р. №332 надала дозвіл на виготовлення проекту відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 5511 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул. Мучна, 46-“а” для будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови. На жаль, на сьогодні будинок так і залишився недобудованим.

У 2008 році ЗАТ “Бердичівмеблі” провело рестайлінг (оновлення) свого бренду – корпоративного логотипу, кольору, шрифтів і разом із тим філософії розвитку компанії. ЗАТ “Бердичівмеблі” намагалось залишитись відомим виробником високоякісних меблів на Україні, підприємство продовжувало виготовляти меблі для дому (м’які куточки, спальні та кухонні гарнітури, корпусні меблі), офісні меблі та меблі елітного класу. Але другого народження фабрики так і не відбулось.

У 2011 році фабрика практично припинила свою виробничу діяльність.

Джерела і література:

Косич А.И. Город Бердичев и Бердичевский уезд. Статистический очерк. – К., 1901.

Лукуц Ю.М. ЗАТ “Бердичівмебель”: сторінки історії і проблеми. // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” — Т. 22. — Житомир-Бердичів: М.А.К., 2001.

Лукуц Ю.М. Роки і доля, доля і роки… // “Земля Бердичівська”, №74 (15193) від 14.09.2002 р.

Веб-сайт ЗАТ “Бердичівмеблі” (припинив існування): http://www.berdmeb.net/


Руїни бердичівської меблевої фабрики, лютий 2017 р.:

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here