Home Край в історичних нарисах «Бажаємо всім жити в мирі, дружбі та достатку!» – минуле та сьогодення...

«Бажаємо всім жити в мирі, дружбі та достатку!» – минуле та сьогодення міського кооперативного ринку

951
0
SHARE

Щорічно у першу суботу липня в Україні відзначають День працівників кооперації. Це свято покликане для того, щоб наочно продемонструвати співпрацю і єдність, солідарність усіх членів і працівників кооперативних співтовариств, об’єднань і підприємств в загальній боротьбі за демократію, соціальний прогрес, за набагато кращі умови праці і життя для людей, за спільність в ухваленні рішень стосовно єдиних проблем кооперативного руху.

Для пересічного громадянина може стати відкриттям те, що кооперативний рух відіграє неймовірно велику роль у житті нашої країни, кожного з нас. Адже саме завдяки йому забезпечується зайнятість людей, задоволення культурних і соціально-економічних потреб населення, а також використання місцевих ресурсів на найбільш оптимальному рівні.

Як не дивно, але весь соціальний розвиток людства тісно пов’язаний із ринком. Вчені стверджують, що саме ринок, або в простонародді базар, формував соціальні відносини, обмін-продаж-купівля товару надавав необхідні ресурси на прожиття. Але не будемо занурюватись у далеке минуле людства, а згадаємо про наш Бердичів, який завдяки щорічним ярмаркам ще у XVIII столітті перетворився з маленького непримітного містечка на значний торговий центр тогочасного Правобережжя. І хоча з часом такі більш промислово розвинені міста як Київ, Харків, Одеса й перебрали на себе цю роль, про наше місто не забували – за часів Російської імперії Бердичів таки тримав високе звання перехрестя торговельних шляхів.

Корінні соціальні зміни, які привніс у наше життя Жовтневий переворот 1917 року, змінили майже все, але не змогли змінити головного – жаги торгівлі. Вже на початку 1920-х міська влада відновлює щорічні ярмарки, а в центрі міста, на так званих Ятках, відроджується міська торгівля крамом та сільгосппродукцією.

Директор підприємства облспоживспілки “Бердичівський міський кооперативний ринок” Микола Адамчук.

У переддень свого професійного свята ми зустрілись із директором підприємства облспоживспілки Бердичівський міський кооперативний ринок Миколою Адамчуком та поспілкувались із ним про минуле бердичівського ринку, про його сьогодення та про плани на майбутнє. І довідались багато цікавого!

– У нас на підприємстві зберігаються документи, які показують життя міського ринку від часів Другої світової та до сьогодення. Ось, наприклад, книга наказів по Базарному управлінню – таку назву на той час мало наше підприємство. Її завели 1 червня 1944 року, за декілька місяців після того, як Бердичів звільнили від окупантів. І саме на базарі наші люди мали можливість щось продати, щоб вижити у ті важкі часи.

На той час споживча кооперація існувала як державні заклади торгівлі. Діяльність кустарно-промислової кооперації, яка широко діяла у передвоєнний час, звелась до заготівлі вторинної сировини на кошти держави і в такому вигляді проіснувала до середини 1950-х рр.

У 50-60-х роках держава з метою покращення життя простолюду, для забезпечення його зайнятості дозволила створення підприємств в системі міських господарств. Цією ідеєю, як кажуть, на всі сто скористалось керівництво міста: тогочасний голова виконкому Валер’ян Демиденко дає завдання міському ринку відкрити низку власних підприємств. Так з’явились завод продовольчих товарів та яйцебаза на вулиці Володарського (нині Козацька), більше десятка магазинів, які торгували як промисловим товаром, так і харчовою продукцією власного виробництва. Нині вже мало хто й пам’ятає, що відомий колись магазин «Валентина», що знаходився на розі вулиць Миру та Радянської (нині Соборна) входив саме до системи міського ринку. Але сам Бердичівський ринок, як не дивно, на той час не входив до системи споживчої кооперації. До цієї структури він потрапив лише у лютому 1987 року, коли радянська держава прийняла відповідне законодавство в рамках проведення економічної реформи.

Журнал відгуків та пропозицій.

Переглядаючи документи з архіву підприємства зустрічаємо Журнал відгуків та пропозицій з позначкою «1967 рік». Гортаючи його сторінки, всупереч очікуваним скаргам читаємо переважно зворотне – вдячність за турботу, вдячність за те, що ринок надав зручні торговельні місця, а готель ринку – тепле ліжко у зручному номері: «…хотелось бы, чтобы во всех гостиницах области работали такие же люди, умеющие вежливо и грамотно обращаться с клиентами».

– Народився я у селі Клітенка, що у Хмільницькому районі Вінниччини. Після школи – служба в лавах Радянської армії. У 1974 році закінчив Житомирський сільськогосподарський технікум, отримав спеціальність агронома. Коли переїхав до Бердичева, працював на підприємстві «Міжрайпаливо» на посадах інженера-механіка, згодом став директором цього підприємства. У 1984 році заочно закінчив Вінницький технікум радянської торгівлі, який підпорядковувався Київському торгово-економічному інституту. Тут отримав фах економіста, – розповідає про себе Микола Васильович.

У 1982 році Миколу Адамчука призначають директором Бердичівського колгоспного ринку (він змінив на цій посаді попередника Артемчука). І на цій посаді Микола Васильович працює незмінно по сьогоднішній день. Бути керівником такої установи майже чотири десятка років – погодьтесь, це показник, достойний на внесення до міської Книги рекордів!

– За цей час було всяке – і хороше, і погане. – розповідає Микола Васильович. – Були часи, коли до міського бюджету наше підприємство перераховувало до шести мільйонів карбованців. На ці кошти утримувались міські садочки, школи, інші бюджетні установи. Місто розвивалось, і головне – люди мали роботу, впевненість у майбутньому. А працювало в нашій системі на той час більш як дві сотні працівників – як безпосередньо на ринку, так і на підприємствах нашої системи.

У 1983 році розпочинається велика реконструкція ринку – будуються нові торговельні кіоски, м’ясний, молочний павільйони, ринок огороджується. До всього цього доклав свої руки керівник підприємства.

Мало хто знає, але хоч і опосередковано, підприємство брало участь і в ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС. У відповідності до рішення влади міський ринок виділив необхідні будівельні матеріали та доставив їх на власному вантажному автомобілі до Чорнобильської зони. Із завданням працівники впорались та щасливо повернулись додому. Але вже через декілька днів, після проведення замірів виявилось, що вантажівка нещадно «фонить» радіацією. От і змушені були її негайно ліквідувати…

Економічна криза 90-х змінила життя багатьох, і міський ринок став чи не єдиним місцем, де люди мали можливість отримати хоч якісь кошти на прожиття. Саме тоді стався сплеск кількості тих, хто бажає торгувати на ринку та навколо нього (місць усім не вистачало). Нині кількість приватних підприємців, які торгують на ринку, сягає кількох тисяч. Хоч і не може нині директор озвучити суму доходів (економічний секрет, каже), та лише до міського бюджету нині перераховують сотні тисяч гривень.

У ті ж 90-і ринок розпрощався ринок і з власними магазинами – міська влада, як співвласник, вирішила надати дозвіл на їх приватизацію. А чого вартувала лише одна епопея з недобудованим критим ринком! І досі ця споруда, передана колись міською владою у приватні руки, псує і обличчя ринку, і імідж міста загалом.

Пережили бердичівські кооператори все – і розквіт, і кризу. Останнє пережили в цілому вдало. Недарма ж держава вирішила відзначити працю головного кооператора нашого міста – у 2013 році Указом Президента України за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм Миколі Васильовичу Адамчуку присвоїли почесне звання «Заслужений працівник сфери послуг України».

– Сьогодні на міському кооперативному ринку працює біля семи десятків працівників – від бухгалтерів, економістів до контролерів, господарських працівників. Вони мають стабільну роботу, заробітну плату. Думаємо і про розвиток – ось і цього року будуємо нові торговельні ряди, створюючи зручні місця для підприємців, – розповідає Микола Адамчук під час екскурсії територією ринку.

Ми проходимо торговими рядами, спілкуємось із підприємцями. І щомиті чуємо слова керівника ринку, звернені до людей: «Гарного дня, гарної торгівлі!» Можливо, саме ці прості слова є не лише звичними побажаннями, але й справжньою моральною підтримкою у наш важкий час. Адже криза, спричинена коронавірусною інфекцією, ой як боляче вдарила в першу чергу по приватних підприємцях: карантинні заходи неодноразово зачиняли ворота міського ринку, зупиняли рух товарів та коштів, перекривали для багатьох, так би мовити, кисень. Тож перебування у «зеленій зоні» нині пожвавило економіку і міста, і країни.

– Бажаю, щоб усі жили в мирі, дружбі та достатку! – сказав на завершення нашої бесіди Микола Адамчук. Погодьтесь, ці слова варті того, щоб стати не лише заголовком до цієї статті, але й щирим побажанням усім підприємцям-кооператорам Бердичівщини.

Анатолій ГОРОБЧУК.

Головний бухгалтер підприємства Ольга ПЕТРОВСЬКА.
Працівники адміністрації (зліва на право): відділ кадрів Олена Миколаївна ЗАДОРОЖНА, заступник головного бухгалтера Неля Семенівна СОБЧУК та бухгалтер-економіст Ганна Петрівна ВАЩУК.
Комірник Інна Георгіївна ЯРАНДІНА, інженер з охорони праці Людмила Віталіївна ВЄТРАНЮК.
Юрисконсульт Микола Васильович БОРТЮК.
Триває реконструкція території ринку.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here