А нині немає жодного…

Історія розвитку такого музичного інструменту, як орга́н, тісно пов’язана з церквою – як католицькою, так і протестантською, де орган одразу знайшов підтримку як серед парафіян, так і серед служителів церкви. Цей музичний інструмент супроводжує церковні меси, надаючи дійству величності та духовного підйому.

Нині мало хто знає, що в Бердичеві свого часу існувало декілька органів, і перебували вони в місцевих католицьких храмах[1]. Кожен з цих органів був унікальним та створювався майстрами для конкретного приміщення.

Першим музичний орган з’явився у кляшторі Босих Кармелітів. По завершенні спорудження у 1754 році храму Непорочного Зачаття Святої Марії Діви в його інтер’єрі встановили великий орган «на 18 голосів». Це був орган із пневматичним устроєм передачі від клавіатури до клапанів, і за своїми музичними якостям він вважався другим у Європі після празького (на той час найвідоміший з органів було встановлено в соборі святого Віта у Празі).

Зображення цього органа щасливо дійшло до нас, також уявлення про нього певною мірою дають «візитні»[2] описи монастиря першої половини ХІХ століття. Так, за відомостями візитації 1802 року храмовий орган обслуговували чотири органісти. В іншому описі зустрічаємо таку коротку згадку: «Хоры для музыкального сопровождения службы, расположенные над притвором, имеют вход из костёла. Лестница крутая, посреди которой есть окошко, забранное железной решеткой, из которой виден притвор. Орган украшен деревянной резьбой. Сверху на нем герб кармелитанский в раме. Орган имеет украшение из шести ваз (…). Всё это покрашено и позолочено как и большой алтарь».

Цей та наступні описи за вимогою столичних чиновників написані тогочасною державною, тобто, російською мовою.

У 1855 році місцеві ченці подали до Петербургу у Святий Синод такий «візитний» опис: «При фронтовых дверях напротив главного алтаря, на шести каменных колоннах состоит хор, искусной работою украшенный, на нём большой орган с тремя приделами (…)».

Згадує про храмовий орган і автор фундаментальної праці з історії кармелітського храму «Klasztor Karmelitów Bosych w Berdyczowie na Ukrainie» Ванат Бенігнус Юзеф ОСD:

«Над в’їзною брамою розміщені хори для оркестру, прикрашені різьбленням по дереву та розписом, які спираються на два стовпи та чотири колони. Обабіч фасадного вікна, по сім стоп з кожного боку, в декорі проспекту в стилі рококо розміщено орган з жерстяними та дерев’яними трубами».

Кармелітський орган діяв за своїм призначенням до часу закриття католицького храму в радянську добу. Коли верхній храм у 1930 році забрали у релігійної громади і він увійшов до складу державного історико-культурного заповідника, орган перетворився на музейний експонат.

8 липня 1941 року Бердичів окупували німецькі війська. Але ще за декілька днів до приходу окупантів у будівлях монастирського комплексу історико-культурного заповідника спалахнула пожежа, яка знівечила центральну баню й бічні вежі, знищила багато цінних музейних експонатів. Загинув у вогні і срібний орган.

Після завершення війни у 1946 році група студентів Київського інженерно-будівельного інституту провела обстеження знищеного храму. Вони ж залишили цікавий опис, в якому поміж іншого є згадка і про храмовий орган:

«Внутренние архитектурно-конструктивные части и декор пострадали значительно сильнее. Потрескались и обвалилась вся облицовка стен. Уничтожены фрески работы Фредериче (…). Уничтожены мраморные полы костёла; дубовые паркетные полы пристроек частично уцелели (…). Дубовая кафедра сожжена, а орган изрублен».

Ще за радянської влади розпочались реставраційні роботи, метою яких стало відновлення споруд всього комплексу кармелітського монастиря. Тривають ці роботи й нині, але вже силами кармелітської спільноти. У планах кармелітів і відновлення відомого музичного інструменту – органа. Для них, як запевняють, це лише питання часу.

Другим музичним органом, який з’явився в Бердичеві, став орган римо-католицького костелу Святої Варвари. Первісний храм будували з 1759-го по 1782 рік, і був він дерев’яним. За описами, які дійшли до наших часів, у храмі на хорах розмістився орган, який мав одинадцять голосів. Час його появи в храмі встановити поки що не вдалось.

На початку XIX століття поряд із дерев’яним храмом будується новий кам’яний костел Святої Варвари. Його будівництво завершилось у 1826 році, а старий дерев’яний розібрали. Новий храм також мав хори, які підтримували чотири муровані колони. На хорах розмістили орган, який на той час мав вісім голосів та два міхи. Діяв орган майже століття, але з часом перед релігійною громадою постало питання його заміни. У 1909 році в костелі встановили новий музичний орган, який створили у відомій на той час львівській органобудівній фірмі Яна Слівінського[3].

Насолоджуватись звуками нового органа довелось недовго – з утвердженням радянської влади у 1922 році всі цінності католицького храму конфіскували «на допомогу терплячим від голоду», а в 1937 році внаслідок антирелігійної політики храм взагалі закрили. З початком німецько-радянської війни та окупації Бердичева католицький храм у грудні 1941 року відновив свою діяльність. Силами громади понівечену будівлю костелу відремонтували, а заодно й налагодили храмовий орган. 25 та 26 грудня 1941 року в костелі відбулась перша святкова відправа.

По завершенні війни храм Святої Варвари ще деякий час діяв. Але у 1950 році костел знову закрили. Деякий час його використовували як складське приміщення, а з 1954 року тут розмістили міську дитячу спортивну школу. В результаті музичний орган та хори розібрали, як і вівтар та окремі архітектурні прикраси. Також облаштували другий поверх, що фактично унеможливило у подальшому відновлення храмового органа (заодно радикально змінилася й акустика головного залу).

Нині релігійна споруда використовується за прямим призначенням, але питання про відновлення храмового органа не на часі, цьому заважає й перекриття, прибрати яке, на жаль, дуже складно.

На цьому розповідь про бердичівські органи можна було б і завершити. Але тут варто згадати одну історію, яка свого часу сформувала цілий міф, викорінювати який доводиться донині.

Так от, у 1998 році на шпальтах київської газети «День» з’явилася стаття журналіста Геннадія Онищенка «Бердичів, де починав кар’єру Фридерік Шопен…», в якій поміж іншого повідомлялося про те, що нібито в нашому місті у 1820-х роках деякий час мешкав майбутній відомий польський композитор та «живучи в Бердичеві, … керував роботами із реставрації органа». Міф про перебування Шопена в Бердичеві, безвідповідально створений столичним журналістом, давно розвінчаний (дивіться, наприклад, роз’яснення тут). Але цікавить інше: хто б це доручив реставрацію такого складного та цінного інструменту як церковний орган юнакові, якому на той час ледь виповнилося двадцять років?

Анатолій ГОРОБЧУК

[1] До речі, так історично склалось, що у церквах візантійського обряду орган не набув поширення, і з часів розколу християнської церкви на дві гілки – католицьку та православну – ніколи не використовувався. Тож нині ми не зустрінемо музичний орган у православних храмах.

[2] Мається на увазі опис, створений під час візита́ції (лат. visitare – відвідувати) – церковної практики, під час якої церковний настоятель відвідує парафію та інспектує її діяльність, створюючи за результатами роботи звіт.

[3] Від моменту свого заснування і до початку XX століття, фабрика Яна Слівінського виробила понад 200 інструментів. На сьогоднішній день на теренах України збереглося лише два органи роботи цього майстра: орган Латинської Катедри у Львові та парафіяльного костелу у Самборі.