Home Історія Статті довідкового характеру Адміністративний устрій Бердичівщини

Адміністративний устрій Бердичівщини

1773
0
SHARE

У 1471 р. Київське князівство було ліквідоване і перетворене на воєводство, в межах якого існували Житомирський та Овруцький повіти. Ядро території сучасної Житомирської області почало формуватися вже у XV ст. Тоді ж, в основному визначилися й внутрішні повітові границі, що враховувались і в подальших змінах адміністративно-територіального поділу. Характерною особливістю кордонів була їх прив’язка до природних рубежів. Особливо це стосується західного кордону по р. Случ та північного — по річках Уборть, Словечна, Желонь. Межі між Житомирським та Овруцьким повітами починалися від р. Случ, північніше Звягеля, і проходили із заходу на схід межиріччям Уборті і Ужа, приблизно по лінії Ємільчине-Коростень. Цей адміністративно-територіальний устрій зберігався практично до кінця XVIII ст.

Внаслідок другого та третього поділів Польщі (1793, 1795 рр.) Правобережну Україну було приєднано до складу Російської імперії. Почалося запровадження нового адміністративно-територіального устрою за загальноросійським зразком. 13 квітня 1793 р. наказом імператриці Катерини II створено Ізяславську губернію. До її складу увійшли колишні землі Волинського, та північної частини Київського воєводства, всього 13 округів (повітів). Указом від 1 травня 1795 р. Ізяславську губернію перейменовано на Волинську, а до її складу приєднано території Західної Волині, що увійшли до складу Російської імперії після третього поділу Польщі. 5 липня того ж року адміністративним центром губернії визначено місто Звягель, з одночасним перейменуванням його у Новоград-Волинський. Фактично ж через відсутність там пристойних приміщень для розміщення адміністрації та присутствених місць, центр новоствореної губернії знаходився у Житомирі.

Остаточне формування адміністративно-територіального устрою Правобережної України в цілому завершилось за правління імператора Павла І. 12 грудня 1796 р. видано Указ “О новом разделении Государства на Губернии”. Наступний Указ, від 29 серпня 1797 р., докладно визначав адміністративний устрій новоствореної Волинської губернії. Вона складалася з 17 повітів: Новоград-Волинського, Лабунського, Заславського, Острозького, Ровенського, Домбровицького, Овруцького, Житомирського, Чуднівського, Луцького, Володимирського, Ковельського, Лубенського, Кременецького, Ямпільського, Базалійського, Старокостянтинівського. Зі складу Волинської губернії до Київської відійшов Радомисльський повіт. До складу Київської губернії також входила територія сучасної південно-східної Житомирщини — частини Сквирського та Махновського повітів. Цей адміністративний устрій в цілому проіснував до початку XX ст. Відбувалися лише незначні внутрішні зміни у межах повітів та волостей. Зупинимося лише на тих, що безпосередньо стосувалися Житомирщини. У 1796 р. ліквідовано Чуднівський повіт, територія якого увійшла до складу Житомирського та Новоград-Волинського повітів. У 1809 р. значна частина Овруцького повіту відійшла до складу Житомирського. Внаслідок цього межа між ними перемістилася з лінії Пулин — Черняхів до Ушомира. Одночасно, зі складу Житомирського повіту до Новоград-Волинського передано містечко Соколов, села Стрибіж, Курне та інш., з прилеглими територіями. Усталена західна межа по р. Случ, на початку XIX ст. перемістилася західніше Корця та Полонного, Відтепер тут проходив адміністративний кордон Новоград-Волинського повіту із сусідніми Заславським та Ровенським. 1846 року суттєвих змін зазнала й південна межа Волинської губернії — зі складу Житомирського повіту виділено місто Бердичів, з прилеглими селами, що склали новий Бердичівський повіт Київської губернії. З середини XIX і до першої половини XX ст. зовнішні межі Волинської губернії залишалися практично беззмінними.

Низові адміністративно-територіальні одиниці — волості, існували на Волині ще з першої половини XIX ст. Проте, їх налічувалось небагато, і вони здійснювали управління лише над удільними та державними селянами. З 1861 р. систему волостей було поширено на всю територію губернії. Вони стали основними адміністративними одиницями в межах повітів, та органами селянського самоврядування. Протягом 60-70-х рр. волосна мережа зазнавала неодноразових змін. Зокрема, ряд волостей ліквідовано, перенесено окремі волосні центри тощо. На початок 1880-х рр. склад та межі волостей стабілізувалися, і проіснували, за окремими виключеннями, до початку 1920-х рр.

За Ризькою мирною угодою 1921 р. до Польщі відійшли західні повіти Волині, а також Корецька волость Новоград-Волинського повіту та Кисорицька волость Овруцького повіту. Саме тоді сформувалася північно-західна межа сучасної Житомирської області, що фактично збереглася без змін до наших днів.

Після остаточного утвердження на Україні радянської влади, запровадження нових форм господарювання та принципів державного будівництва, викликали нагальну потребу у кардинальній перебудові старого адміністративно-територіального устрою. Пошуки його оптимальної моделі тривали не одне десятиріччя, мали свої позитивні моменти та суттєві недоліки, і в цілому завершилися лише наприкінці 60-х рр. XX ст. На різних часових відтинках адміністративно-територіальні експерименти здійснювалися за єдиним головним принципом: економічна та адміністративна доцільність, з урахуванням історичного тяжіння окремих місцевостей до того чи іншого економічно-розвинутого центру.

Попереднє районування 1921-1922 рр. було підготовкою до основної Всеукраїнської реформи. На цьому етапі здійснювалась зміна губернських і повітових меж за рахунок ліквідованих повітів, без порушення меж волостей. У березні 1921 р. за рахунок ущільнення території було створено Коростенський та Полонський повіти. До Коростенського повіту увійшло 7 волостей Овруцького та 2 волості Житомирського повітів. Полонський повіт включав у себе 8 волостей Новоград-Волинського, 4 волості Житомирського та 2 волості Ізяславського повітів. Таким чином він майже повністю знаходився у межах сучасної Житомирської області. У Київській губернії під час першого районування від Бердичівського повіту відійшли до Поділля три волості: Вахнівська, Мало-Чорнятинська і Старо-Прилукська. Територіальні втрати компенсувалися за рахунок приєднання 13 волостей ліквідованих Сквирського, Таращанського та Липовецького повітів, зокрема Ходорківської, Бровківської, Верхівнянської, Ружинської, Топорівської. У тій же Київській губернії в ряді повітів, зокрема Бердичівському та Радомишльському здійснювалося укрупнення та розукрупнення окремих волостей. Всі ці зміни не були наслідком стихійних рішень місцевих властей, а вписувалися у єдину систему заходів, що готували ґрунт до основного етапу адміністративної реформи.

Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р., поширені попереднім районуванням повіти перетворено в округи, а укрупнені волості в райони. На території сучасної Житомирської області створювалися Житомирська, Коростенська (на Волині), Бердичівська та Малинська (на Київщині) округи. Кількість адміністративних одиниць — районів, в округах була приблизно однаковою. Так до складу Житомирської округи входило 14 районів, Коростенської – 13, Бердичівської – 12, Малинської – 10. Брусилівський, Корнинський, Попільнянський райони увійшли до складу Білоцерківської округи. Хоча нарізку окружних та районних меж було здійснено загалом вдало, з урахуванням основних принципів реформи, існування окремих з них було визнано недоцільним. Протягом 1924 р. в Україні було ліквідовано 10 округ, серед них Малинська, скасована в листопаді 1924 р. Фактичний розподіл її території здійснено постановою ВУЦВК від 13 березня 1925 р. До складу Житомирської округи відійшли Радомишльський та Коростишівський райони, Малинський і Потіївський райони приєднано до Коростенської округи. Територію ліквідованого Ставищанського району розподілено між Радомишльським, Коростишівським та Брусилівським районами.

Черговий етап адміністративно-територіальної реформи в Україні розпочався Постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р., “Про ліквідацію губерень і перехід на трьохступеневу систему управління”, згідно якої губернський поділ в УСРР скасовувався з 15 червня. Округи переходили у безпосереднє підпорядкування столичному центру у Харкові. Одночасно Житомирську округу перейменовано на Волинську, із залишенням Житомира окружним центром. Ліквідація губерній спричинила масштабні зміни у межах округів та районів.

БЕРДИЧІВСЬКИЙ район

Утворений 07.03.1923 р. в складі Бердичівської округи з 25 с-р Бистрицької (Бистрицька, Велико-П’ятигірська, Гришковецька, Дмитрівська, Жидовецька, Кустинська, Маркушівська, Мало-Радзивілівська, Обухівська, Поличинецька, Скраглівська, Терехівська, Хажинська), та Махнівської (Безименська, Бродецька, Вовчинецька, Вуйнівська, Глуховецька, Жежелівська, Куманівська, Листопадівська, Марківецька, Махнівська, Молотківська, Осичанська, Юровецько) волості Бердичівського повіту.

14.11.1925 р. утворено Кикішівську та Фридрівську с-р.

27.03.1925 р. Бердичівський район перейменовано на Махнівський, в зв’язку з перенесенням адмінцентру до містечка Махнівка.

Суттєві зміни в складі і межах р-ну відбулися внаслідок переходу на 3-ступеневу систему управління та переконструювання окружних меж. Постановою ВУЦВК від 17.06.25 утворено новий Бердичівський р-н, з центром у м. Бердичеві, у складі Бистрицької, Велико-П’ятигірської, Гришковецької, Дмитрівської, Жидовецької, Мало-Радзивілівської, Маркушівської, Обухівської, Поличинецької, Скраглівської, Терехівської, Фридрівської, Хажинської с-р Махнівського р-ну, Білопільської, Велико-Гадомецької, Велико-Низгурецької, Гуровецької, Іванковецької, Кашперівської, Красівської, Пузирецької, Садківської, Семенівської с-р ліквідованого Білопільського р-ну. До складу реорганізованого р-ну увійшли також Велико-Мошковецька, Гальчинецька, Журбинецька, Ляховецька, Мало-Мошковецька, Никонівська, Половецька, Реївська, Скаківська, Солотвинська, Червонинська с-р Коднянського р-ну; Слободищенська та Швайківська Троянівського; Голодьківська, Мало-Татаринівська, Райківська с-р Янушпільського р-нів переданих зі складу Житомирської округи.

Протягом 1925-1927 рр. розширювалась внутрішня мережа адміністративних одиниць: утворено Гвоздавську (1926), Держанівську, Кукільнянську (обидв. 17.12.25), Домбалівську, Закутинецьку, Кустинську, Осиківську, Татарсько-Селищну, Чехівську с-р.

Постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 02.09.1930 р. Бердичівський район ліквідовано, місто Бердичів 15.09.1930 р. виділено в окрему адміністративну одиницю, підпорядковану безпосередньо столичному центру (на той час – Харків). Територія колишнього району в основному увійшла до новоствореної приміської смуги Бердичівської міськради, що об’єднала у своєму складі 36 с-р (Бистрицька, Велико-Гадомецька, Велико-Низгурецька, Велико-П’ятигірська, Гальчинецька, Гришковецька, Голодьківська, Демчинська, Дмитрівська, Жидовецька, Журбинецька, Іванковецька, Катеринівська, Кикишівська, Красівська, Кукільнянська, Кустинська, Маркушівська, Мало-Радзивілівська, Никонівська, Обухівська, Осиківська, Половецька, Райківська, Рейська, Садківська, Семенівська, Сингаївська, Скаківська, Скраглівська, Слободищенська, Солотвинсь­ка, Терехівська, Хажинська, Чехівська, Швайківська). Домбалівську, Фрідрівську, Клітинецьку та Полічинецьку с-р передано до складу Махнівського р-ну, Гурівецьку, Дерганівську, Пузирецьку, Палаївську, Білопільську, Закутинецьку, Мало-Гадомецьку, Кашперівську, Татарсько-Селищну до складу Козятинського району.

09.02.1932 р. Бердичів з приміською смугою, як місто обласного підпорядкування, увійшов до складу новоствореної Вінницької області.

Указом Президії ВР УРСР від 28.06.1939 р. з території Бердичівської міськради виділено сільську зону і утворено сільський район з центром у м. Бердичів.

У період тимчасової окупації 1941-1944 рр. утворено 6 сільських управ.

У перші повоєнні роки в адміністративному устрої Бердичівського району суттєвих змін не відбулося, передано зі складу Козятинського р-ну Вінницької обл. Закутинецьку с-р (13.06.1950). Внаслідок укрупнення сільських рад 11.08.1954 р. ліквідовано Велико-Гадомецьку, Гвоздавську, Демчинську, Дубівську, Журбинецьку, Кикишівську, Кукільнянську, Кустинську, Обухівську, Осиківську, Підгородненську, Радянську, Семенівську, Сингаївську с-р.

20.03.1959 р. зі складу Чуднівського р-ну передано Райгородоцьку, Лемешівську, Лісово-Слобідську і Буряківську с-р.

30.12.1962 р. до складу Бердичівського району приєднано територію Чуднівського р-ну (цілком), с-р Андрушівського (Антопільська, Глиновецька, Городківська, Каменівська, Крилівська, Маломошковецька, Нехворощанська, Червоненська селищна) та Житомирського (Глибочанська, Руднє-Городищенська) районів. У зв’язку з відновленням Андрушівського, Житомирського (04.01.1965) та Чуднівського (08.12.1966) районів вищеназвані с-р повернуто до їх попереднього складу.

В такому стані Бердичівський район існував майже півстоліття – до початку Адміністративно-територіальної реформи в Україні (тривала з 2015 до 2020 року).

18 грудня 2016 року на базі Терехівської, Хажинської, Іванковецької, Великонизгірецької, Красівської та Закутинецької сільських рад була утворена Семенівська об’єднана територіальна громада Бердичівського району Житомирської області. Центр громади – село Семенівка. Громада об’єднала в собі 12 населених пунктів. Це: Терехове, Кикишівка, Хажин, Семенівка, Іванківці, Великі Низгірці, Новоолександрівка, Закутинці, Сингаївка, Малі Гадомці, Красівка, Дубівка. У 2020 році до громади доєднали села Садки та Великі Гадомці, кількість населених пунктів зросла до 14).

03 січня 2019 року утворено Гришковецьку селищну громаду з центром у смт. Гришківці, до складу якої увійшли 17 населених пунктів: Гришківці, Старий Солотвин, Новий Солотвин, Рея, Гвіздава, Осикове, Агатівка, Дубова, Гальчин, Половецьке, Хмельове, Никонівка, Кукільня, Скаківка, Журбинці, Хмелище.

03 січня 2019 року утворено Райгородоцьку сільську громаду з центром у с. Райгородок, до складу якої увійшли 21 населений пункт: Андріяшівка, Бистрик, Житинці, Велика П’ятигірка, Лісове, Любомирка, Мирне, Гардишівка, Кустин, Маркуші, Обухівка, Озадівка, Лісова Слобідка, Богданівка, Костянтинівка, Романівка, Бенедівка, Буряки, Райгородок, Мартинівка, Лемеші.

04 січня 2019 року утворено Швайківську сільську громаду з центром у селі Швайківка, до складу якої увійшли 8 населених пунктів: Швайківка, Катеринівка, Слободище, Райки, Мирославка, Демчин, Малосілка, Берізки.

17 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла Постанову №3650 «Про утворення та ліквідацію районів». Згідно з документом, тепер в Україні 136 районів, старі 490 районів парламент ліквідував.

Постановою визначено, що межі районів встановлюються по зовнішній межі територій сільських, селищних, міських територіальних громад, які входять до складу відповідного району. Депутати остаточно визначились із межами Бердичівського району. Так, відтепер у Житомирській області створюється Бердичівський район (з адміністративним центром у місті Бердичів) у складі наступних територій:

Андрушівської міської, Бердичівської міської, Вчорайшенської сільської, Гришковецької селищної, Краснопільської сільської, Райгородоцької сільської, Ружинської селищної, Семенівської сільської, Червоненської селищної, Швайківської сільської територіальних громад.

24 жовтня 2020 року утворено Бердичівську міську громаду, до складу якої увійшли місто Бердичів (центр громади) та села Скраглівка і Підгородне.

Адміністративні центри та території територіальних громад затверджені розпорядженням КМУ від 12.06.2020 р. №711 «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області».

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here